Рушники західного Полісся кінця ХІХ – першої половини ХХ століть (Технологія. Семантика. Художні особливості.)

Важливими для дослідження є праці з етнолінгвістики Н. Владимирської, М. Павлової, Л. Пономар.

Аналіз літературних джерел свідчить, що рушники Західного Полісся частково розглядалися у загальнослов’янському, українському, білоруському контекстах.

Таким чином, наявність значного автентичного матеріалу, який потребує наукового аналізу, збереження в досліджуваному регіоні архаїчних пластів народної образотворчості, духовної і матеріальної культури, фрагментарне висвітлення окремих аспектів рушника у наукових публікаціях засвідчує нагальну потребу у комплексному дослідженні його як синкретичного твору народного мистецтва.

У колі основних проблем дисертаційного дослідження аналіз процесів формування художніх особливостей західнополіських рушників кінця ХIX – першої половини ХХ століть; висвітлення основних тенденцій орнаментальної системи рушникового декору; дослідження взаємозв’язоків і впливів етнокультурних процесів на формування естетичних якостей рушників.

У другому розділі “Традиційна народна технологія виготовлення та декорування рушників Західного Полісся” проаналізовано матеріали, техніки і технологію виготовлення та декорування рушників у контексті матеріальної і духовної культури. Розглядається вплив технологічних процесів на формування художніх особливостей виробу – структури, фактури, колориту, орнаменту.

На теренах Західного Полісся виявлено численні археологічні матеріали, які засвідчують наявність ткацтва у період ранніх неолітичних культур. Речові пам’ятки виявлені також в пізніші періоди, і хоча вони збережені фрагментарно, проте засвідчують неперервний розвиток ткацтва з найдавніших часів.

Тисячоліттями нагромаджувався досвід вирощування і обробітку льону, тонке розуміння властивостей сировини, досконале знання усіх етапів підготовки волокна, ткання і декорування полотна. З покоління в покоління передавалися особливості складного технологічного процесу. Раціональні знання доповнювалися ірраціональними, які зберігалися у народній пам’яті. Усі роботи – від посіву льону до ткання відбувалися у найсприятливіший час, зафіксований народним календарем і значною мірою визначалися світоглядними уявленнями, релігійними віруваннями.

Класифікуючи рушники Західного Полісся за техніками ткання і способом декорування, можна виділити дві основні групи. До першої слід віднести рушники, ткані різними видами саржевого переплетення. Декорування відбувалося одночасно з процесом ткання полотнища. Це рушники, оздобою яких є технологічний узор чиноватого ткання з поєднанням ниток сирового і вибіленого льону, декоровані гладкотканими, дрібноузорними смугами та ткані двохуточним перебором – у виклади.

Поліські рушникові полотна відзначаються значною варіативністю технологічних узорів, майстерністю ткання, естетичною та мистецькою досконалістю. Полотна, ткані саржевим переплетенням відповідно до текстурного малюнку, мали назви: у коски, поворотка, лумнене, у ромби, чиновате, чиновуха. На особливу увагу заслуговують серпанкові полотна, які є видатним явищем у ткацтві поліщуків.

Регіональна специфіка ткацтва полягає у тому, що тут до кінця ХХ століття збереглися глибинні пласти народного матеріалознавства та декорування тканин.

До другої групи належать рушники, декоративне оздоблення яких не пов’язане безпосередньо з процесом ткання. Це вишиті рушники. Полотно для них ткалось простим полотняним переплетенням, що дозволяло вишивати лічильними техніками.

Реґіональну самобутність рушникових вишивок визначають матеріали, техніки вишивання (занизування, гладь, хрестик), колорит, орнаментально-композиційний уклад та образність. Гармонійне поєднання цих взаємообумовлюючих факторів створює мистецьку довершеність західнополіських рушників.

У третьому розділі “Рушник у контексті українського народного світогляду” простежується взаємозв’язок народного ткацтва із світоглядно-міфологічними уявленнями та релігійними культами. Досліджуються обрядові функції та семантика рушника у весільних, родильних, поховальних обрядах, а також ритуальне виготовлення оброчного рушника.

3. 1. Міфологічна семантика народного ткацтва. В культурних традиціях багатьох народів світу ткацтво мало особливе значення. Воно було не лише ремеслом, яке задовольняло фізичні та естетичні потреби людини, а й асоціювалося із процесом створення світу, стало важливим елементом світоглядно-міфологічних уявлень. У народному ткацтві неподільно переплелися два аспекти архаїчного світогляду – ремісничо-технологічний і міфологічно-обрядовий, які знайшли відображення в художньо-образній структурі рушника. Таку кореляцію явищ матеріальної і духовної культури можна пояснити тим, що ткацтво і світоглядні уявлення синхронні в часі свого виникнення і належать до культурних надбань неолітичної доби.

У міфологічний контекст світотворення включалися усі етапи технологічного процесу: прядіння, снування, ткання, аналогічно тому як світоглядно-міфологічні уявлення, втілені у повір’я, прикмети, звичаї і обряди, стали невід’ємною частиною технології виготовлення тканин. Більше того, дотримання усіх вимог і пересторог було не лише запорукою успішного закінчення роботи, а й мало вплив на добробут у господарстві, здоров’я і життя жінки та її родини.

Завдяки введенню у рамки сакрального міфопростору, який на Західному Поліссі був пов’язаний із культом предків, сировина, матеріали і знаряддя ткацтва набували магічних властивостей та сакральної семантики. Цим значною мірою обумовлене їх використання в обрядовості та лікувальній магії.

Сакральність та магічні властивості відповідно має і тканина, а особливо ритуальна – обиденник, новина та сурове полотно. У цьому контексті слід розглядати і рушник як довершену форму ритуальної тканини. Ритуальне виготовлення тканини-оберега, яка мала виняткову магічну силу, зафіксовано в етнографічних матеріалах кінця ХІХ – початку ХХ століття та в експедиційних матеріалах автора. Поширеним було і ритуальне виготовлення оброчного ручника. Ним обрікалися у випадку хвороби, епідемій, стихійного лиха, коли йшли в далеку дорогу.

Як бачимо, ткацтво займало особливе місце в духовно-матеріальній культурі Західного Полісся. Ткацька сировина, знаряддя її обробітку і тканина (у вигляді сурового полотна чи ретельно вибіленого та декорованого рушника) були вагомими елементами духовної культури. Співвідношення річ-міф (річ у даному контексті – полотно, рушник) слід розглядати як неподільну цілісність світоглядно-міфологічних уявлень, які формувалися протягом тисячоліть і увібрали в себе елементи