Рушники західного Полісся кінця ХІХ – першої половини ХХ століть (Технологія. Семантика. Художні особливості.)

Розглядаючи ритуальну тканину як предметний символ (на речовому матеріалі Іванівського, Брестського районів Білорусі, Любомльського, Шацького, Ратнівського районів України), можемо говорити, що через неї опосередковано фіксуються елементи міфу і соціальна структура сім’ї, роду, етносу – відношення між живими, мертвими і ненародженими.

Дослідження міфології народного ткацтва, світоглядно-семантичного аспекту рушника, його обрядових функцій надзвичайно важливе для виявлення засад формування художньо-образної структури рушникового декору, його сенсової сутності.

3. 2. Поліфункціональність рушника у родинній обрядовості Західного Полісся. Найпоширенішими сферами ритуального використання рушника є родинна обрядовість. Він є неодмінним атрибутом в ритуалах, пов’язаних із визначальними, перехідними етапами в житті людини – народженням, одруженням і смертю, а також в поминальній обрядовості.

Весілля є надзвичайно важливим етапом в житті людини. Це перехід в іншу родину, створення сім’ї, продовження роду. Забезпечити щасливе подружнє життя мали весільні обряди, які починаються з виготовлення весільних рушників. Зроблений власними руками рушник є показником зрілості дівчини, її працьовитості, здатності забезпечити необхідними речами родинний побут, а, отже, брати шлюб.

Семантичний аспект виготовлення весільних рушників виходить далеко за межі господарських потреб. На підставі матеріалів міфології, фольклору, родинної звичаєвості вміння прясти, ткати, вишивати слід розглядати не як звичайну людську здібність, а сакральні знання, які зберігаються предками роду і передаються по материнській лінії.

Аналізуючи функції та семантику рушника як неодмінного атрибуту кожного етапу весільної обрядовості на теренах Західного Полісся, необхідно відзначити його поліфункціональність. Проте, найчастіше рушник використовували як магічний предмет, здатний забезпечити ритуальну чистоту і успішне проходження обряду. Такі властивості міг мати лише предмет, здобутий у сакральному міфопросторі ініціального обряду. В міфологічній традиції він окреслений як потойбічний, той світ, де перебувають душі предків. Вони володіють таємницями роду, сакральними знаннями, які передавались ініціанту при проходженні обряду, а здобуті предмети мали магічні властивості та особливу цінність. Таким чином, виготовлення весільних рушників слід розглядати як фрагментарно збережений обряд дівочих ініціацій.

Використання рушника у родильній обрядовості ґрунтується на магічних властивостях весільних рушників, які, за народною уявою, є посередниками між земним і потойбічним світом, де перебувають душі предків, та допомагають народженню дитини.

Весільна та поховальна обрядовість мають спільну основу – вони пов’язані з переходом людини в інший світ. Рушник є неодмінним атрибутом цих обрядів як медіатор між світами та матерія абсолютної чистоти. Спільною є не лише семантика, а й функції рушника. Вивішений біля вікна хати, він сповіщав про смерть, був знаком жалоби. Однак вивішували рушник не лише для живих, а й для душ предків. У народній свідомості рушник – це місце, де очищається і спочиває душа перед дорогою у потойбічний світ.

Використовується рушник і в поминальній обрядовості. Вивішений на намогильному хресті, він є умилостивною жертвою, даром померлому родичу, від якого живі сподівалися захисту й опіки.

Дослідження семантики народного ткацтва дозволило виявити значення рушника у традиційній культурі, розкрити його не лише як мистецький твір та обрядовий атрибут, а й вагомий елемент етнічної культури, усі аспекти якого сформувалися у контексті світоглядно-міфологічних уявлень. Виявлено, що визначальним у традиційній обрядовості Західного Полісся був культ предків, який значною мірою обумовив семантику та магічні властивості рушника. У виготовленні та ритуальних функціях рушника виявлено елементи відтворення космогонічного міфу. Це дозволило з’ясувати ідейне підґрунтя формування художньо-образної структури рушникового декору, зокрема, іконографію міфологічної картини світу. Простежено тенденції формування, трансформації і розвитку рушникового декору.

У четвертому розділі “Орнаментально-образна структура і художні особливості західнополіських рушників” простежуються закономірності побудови композиційних схем, сюжетів та мотивів, колорит та семантика рушникового декору.

За змістом та формою побудови орнаментальні комплекси західнополіських рушників можна класифікувати за усталеною в мистецтвознавстві схемою, поділяючи на геометричні, рослинні, зооморфні та антропоморфні. Проте складні орнаментальні системи обрядово-декоративних рушників доцільно аналізувати із урахуванням семантичної структури рушникового декору. Важливим є з’ясування сенсового значення орнаментальних мотивів, що визначає їх розміщення у загальній композиції.

4. 1. Функціонально-композиційна кореляція рушникового декору. Відповідно до орнаментального оздоблення і функціонального призначення домоткані рушники умовно можна поділити на побутово-господарські та обрядово-декоративні. До найбільш поширених і простих у декоруванні належать побутово-господарські – утиральники, надіжники, портовини. Оздоблювали їх досить скромно – кілька вузьких червоних гладкотканих або дрібноузорних смуг, часто тридільного укладу, на кінцях рушника.

Обрядово-декоративні рушники Західного Полісся кінця ХІХ – першої половини ХХ століття відзначаються високим ґатунком полотна, багатством декору, виразним виявленням регіональної і локальної самобутності орнаментики, композиційних схем. Поліфункціональність рушника дозволяє використовувати його відповідно до обставин як обрядового та як окрасу житла. В досліджуваному регіоні терміни, які б вказували на конкретне використання рушника, не були поширеними, більш вживаною була давня назва – ручник. Проте, якщо рушник мав конкретне ритуальне призначення, то його функції обумовлювали відповідний розмір, а іноді й форму, розміщення декору.

Великою різноманітністю відзначаються весільні рушники. Серед них виділяються рушники, якими перев’язували сватів – для свата. Це були вузькі довгі рушники, усе полотнище перетинали червоні смуги. Така форма декору була виявом побажання довгого життя та здоров’я.

Здебільшого рушники, окрім декору, відрізняються розмірами, проте на Західному Поліссі ткали рушники особливої