Рушники західного Полісся кінця ХІХ – першої половини ХХ століть (Технологія. Семантика. Художні особливості.)

Орнаментально-композиційний уклад рушників визначається функціональним призначенням, традиційними для реґіону чи локального осередку техніками ткання та декорування. Композиційне вирішення рушника як цілісного твору народного мистецтва виявляється у побудові орнаментальних комплексів та їх розміщенні на полотнищі, співвідношенні орнаменту і тла.

Виразним виявленням реґіональної та локальної самобутності відзначаються давні рушники, декоровані червоними смугами (Іванівський район Брестської області Білорусі). Контрастність полотняного тла і глибокого червоного кольору та чіткий ритм смуг посилювався введенням тонких прокладок темно-синього або чорного, білого кольорів. Різним пропорційним співвідношенням кольорових смуг і тла та місцем їх розміщення на полотнищі досягається значна варіативність композицій та особливе звучання кожної з них. Простежуються певні закономірності композиційного вирішення, на основі чого можна виокремити три найбільш традиційні орнаментальні схеми: 1) тридільний уклад декору: центральна частина чиста, а декоруються лише кінці рушника (найбільш виразно виявлена на рушниках Ратнівського, Старовижівського, Любомльського, Шацького районів Волинської області, Володимерецького району Рівненської області України, Кобринського, Пінського районів Брестської області Білорусі; 2) гладкоткані або дрібноузорні смуги, що перетинають усе полотнище рушника (характерно для декорування рушників Камінь-Каширського, Любешівського районів Волинської області, Іванівського району Брестської області) ; 3) клітчатий уклад декору по усьому полотнищу рушника (Іванівський, Брестський райони Брестської області, Володимерецький район Рівненської області).

При аналізі композиційного укладу декору та функціонального призначення рушника з’ясовано, що ці фактори тісно пов’язані і взаємообумовлені.

4. 2. Геометричний орнамент. На західнополіських рушниках він представлений найпростішим, але самодостатнім елементом – червоною смугою, ускладненим варіантом якої є орнаментальна смуга із геометричними (Камінь-Каширський, Любомльський, Любешівський райони Волинської області) та рослинними (Старовижівський, Ратнівський, Маневицький райони Волинської області) мотивами. Смуга є одним із архаїчних елементів художньо-образної системи західнополіських рушників. При усій лаконічності такий декор є надзвичайно виразним і надає рушникам особливого звучання. Це досягається ритмічністю, гармонійним поєднанням червоних безузорних і орнаментальних смуг та лляного тла.

При аналізі геометричних орнаментів виявлено, що домінуючим мотивом є ламана лінія. Простежуються такі закономірності її використання: 1) ламана лінія присутня як єдиний і самодостатній мотив; 2) дві зиґзаґоподібні лінії, що перетинаються, утворюють ромбічний ряд, який може ускладнюватися трикутниками, квадратами, розетами, формуючи складні орнаментальні комплекси; 3) в рослинних орнаментах ламана лінія набуває відповідного трактування, часто у вигляді хвилястої галузки, яка визначає загальний ритм композиційної побудови, підпорядковуючи собі зображення квітів, листя, плодів.

За ламаною лінією, особливо, якщо це зображення використано на виробі культового чи обрядового призначення, стоять надзвичайно складні поняття. В такому випадку слід говорити не лише про графічний знак, а про графему як пластичну ідеограму.

При дослідженні семантики ламаної лінії важливе значення мали народні назви зиґзаґових та ромбічних мотивів вуж, вужик, гадинка. На Західному Поліссі побутують численні повір’я, легенди, перекази, за якими вуж є охоронцем, помічником, який приносить у родину багатство і добробут, попереджує про нещастя і віщує смерть. Вони засвідчують наявність фрагментарно збережених тотемістичних вірувань. Зіставлення різнопланового фактологічного матеріалу ґрунтувалось не лише на формальній подібності, а й сутності, яка обумовлена іманентною логікою творчості, є вираженням уявлень про світ і ті його цінності, які забезпечують мету та сенс життя. Сакральний образ вужа, який зберігся у залишках тотемістичного світогляду, значною мірою визначив графічний характер та семантику народного орнаменту і забезпечив йому особливу роль у синкретичному фольклорному середовищі.

Аналіз рушників першої половини ХХ століття засвідчує, що геометричний орнамент став підґрунтям для нових форм народної творчості, які наповнилися новим змістом, але зберегли давні традиції композиційної структури.

4. 3. Сюжети та мотиви композицій рушникових вишивок. У дослідженні художньо-образної структури рушникового декору чільне місце належить рушникам із сюжетною вишивкою, в яких виразно простежується трищаблеве моделювання Всесвіту, що сформувалось у часи індоєвропейської спільності. Небесна сфера представлена стилізованими зображеннями птахів, серед яких домінуючим є образ півня. Організовуючим центром композиції є мотив Світового дерева або жіноча фігура із стилізованими деревцями у піднятих руках, у яких простежуються риси слов’янського язичництва.

Основний сюжет вишивки підкреслювався прямою або зиґзаґоподібною лінією, дрібним ромбічним рядом. У міфологічній та релігійній символіці зиґзаґ співвідноситься з водою та змієм. Уявлення про те, що потойбічний світ відділявся від земного водою, досить поширені у багатьох народів, як і міфологічний змій, що охороняє вхід у світ предків. Таким чином, вода-ріка – це межа між земним і потойбічним світом, дорога смерті, місце перебування міфічного змія, який зберігає риси тотемічного предка-охоронця, знайшли своє вираження у простому орнаментальному мотиві ламаної лінії, яка розмежовує світи на вишитих рушниках.

Потойбічний світ представлений перевернутими рослинними мотивами. Уявлення про потойбічний світ як прекрасний сад з пишною рослинністю поширені у слов’янському світі з найдавніших часів і пов’язані з міфологічним світоглядом індоєвропейських народів. Що ж до