Соціальна свідомість та поведінка населення України

Починаючи з 1952 р. І. Гончар зумів залучити до лав організації інших учнів училища залізничників: О. І. Красноока, 1934 року народження; М. Ф. Гуріна, 1934 року народження; В. П. Земберга, 1936 року народження; П. К. Хіміча, 1934 року народження та учня Димерської школи Є. А. Кузьменка, 1937 року народження. Усі вони були членами ВЛКСМ. Всього в рядах організації нараховувалось більше 20 осіб. За період з другої половини 1952 р. до лютого 1953 р., коли члени організації були викриті й арештовані, вони виготовили і поширили у Києві та інших місцях більше 500 листівок. Їх розкидали в театрах, на вокзалах, залишали у поштових скриньках тощо. З метою конспірації учасники організації були поділені на 4 групи, на чолі котрих стояли керівники, яким були присвоєні патріотичні псевдоніми: «Хмельницький», «Богун»,

«Дніпренко» та інші. Для таємного листування був придуманий код, також члени організації намагались виготовити друкарський верстат, з метою тиражування листівок. Після викриття семеро найактивніших учасників організації були засуджені на строк від 6 до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах: І. Гончар і О. Красноок до 10 років, М. Гурін і Збанацький до 8 років, В. Земберг і П. Хіміч до 7 років і Є. Кузьменко до 6 років ув’язнення88.

За іншою справою Київський обласний суд засудив трьох осіб, а саме: П. С. Чорноівана, 1934 року народження, студента другого курсу автотранспортного технікуму, і В. Є. Бойка, 1935 року народження, слюсаря Дарницького військово-ремонтного заводу № 7 – до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах кожного та О. О. Коваля, 1934 року народження, не працюючого – до 8 років ув’язнення. Вони були засуджені за те, що ставили перед собою мету організувати молодіжну організацію для боротьби з радянською владою та створення самостійної Української держави. Засуджені виготовляли листівки антирадянського змісту (у тому числі й антисемітського), які поширювались у місті Бориспіль та селі Лозанівка89.

За третьою справою проходили студенти ІІІ курсу філологічного факультету Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка Г. П. Волощук, 1928 року народження, колишній член ВЛКСМ; М. П. Адаменко, 1931 року народження – обидва засуджені до 10 років ув’язнення у виправно- трудових таборах кожен та Р. І. Доценко, 1931 року народження, колишній член ВЛКСМ – засуджений до 8 років ув’язнення. Їх звинувачували у тому, що вони вели серед студентів університету впродовж тривалого часу антирадянську націоналістичну агітацію, зводили «наклепи» на керівників Комуністичної партії радянського Союзу і уряду, складали і поширювали антирадянські записки та націоналістичну літературу.

Про подробиці вчинків і причини арешту цих та інших студентів і ситуацію, що склалася у Київському університеті дізнаємось із доповідної записки консультанта відділу природничих і технічних наук та ВНЗ ЦК КПУ Єфименка на ім’я Л. Мельникова. За дорученням секретаря ЦК КПУ І. Назаренка відбулася перевірка університету, в результаті якої було встановлено, що тут мали місце випадки висловлювання «буржуазних» поглядів серед студентів, антирадянських вчинків і антипартійних висловлювань на партзборах. Так, Г. Волощук під час навчання постійно ігнорував усі суспільні міроприємства, не виконував доручення комсомольської організації, проявив себе як «ярий дезорганізатор» більшості комсомольських зборів. Ще у 1951 р. він розірвав у присутності студентів біографію та портрет Й. Сталіна. Ставився недбало до занять з основ марксизму-ленінізму, не конспектував рекомендовану літературу, на семінарах постійно відкрито висловлював свої думки та невдоволення направленістю занять. Зокрема, у лютому 1952 р. він висловився на практичному занятті проти політики колективізації та поставив викладачу Холоповій ряд запитань, направлених на дискредитацію колгоспного ладу в СРСР. Свою ворожість до колгоспної системи господарювання Г. Волощук проявляв і в розмовах із студентами. У квітні 1952 р. на семінарі з української літератури він висловив свої погляди, які були розцінені як «буржуазно-націоналістичні» і разом з М. Адаменком та Р. Доценком, що підтримали його, не з’явився на спеціально призначену щодо даного питання консультацію. Про цей вчинок викладачем Маліною були повідомлені декан філологічного факультету Іщук та секретар парторганізації Шолом. Після цього Г. Волощук написав курсову роботу з української літератури, у якій продовжував відстоювати українські «буржуазно-націоналістичні» погляди.

Незважаючи на те, що керівництво факультету і комсомольська організація були проінформовані про поведінку Г. Волощука, він мав досить високий авторитет і неодноразово обирався головою на комсомольських зборах, які, користуючись своїми правами, зривав. Навіть оголосивши йому догану, бюро комсомольської організації не наважилось винести це рішення на розгляд загальних зборів, оскільки побоювалось, що збори могли підтримати Г. Волощука. Поштовхом до того, щоб органи держбезпеки зайнялись Г. Волощуком, М. Адаменком і Р. Доценком, які поділяли його погляди, стала поява антирадянських написів на бюлетенях до звітно-виборних зборів українського відділу філологічного факультету у листопаді 1952 р. Через місяць ці студенти були вже арештовані.

Окрім них у березні 1953 р. органи держбезпеки арештували студента IV курсу відділу журналістики філологічного факультету цього університету Ф. Д. Коваля. У листопаді 1952 р. у гуртожитку на очах в

інших студентів він зірвав зі стіни та розірвав портрет члена президії КПРС. У грудні в присутності свідків він висловив у різкій формі невдоволення політикою партії та заявив, що ця політика породила масове зрадництво селянства у роки війни.

Також