Соціальна тематика пісень stromae: структура та семантика

Тож робота над піснею як невичерпним джерелом культурологічної інформації, духовного долучення іноземних громадян до культури країни, мова якої вивчається, має надзвичайно велике значення. 

 

 

Французькій музичній сцені відомі практично всі напрямки популярної музики, оскільки Франція завжди була відкрита до культур інших країн. 

У 1920-х роках у Франції розповсюдився джаз, найвідомішим представником якого став Стефан Грапелі (Stéphane Grappelli) – скрипаль, що разом із гітаристом Джанго Рейнхардтом створив один із перших суто струнних джазових колективів [34]. Із часом французький джаз пережив численні змішування із французькими та латинськими стилями музики – шансоном, танго, боса-нова; а також стилістичні експерименти в жанрах лаунж та ейсід-джаз. Найвідомішими сучасними представниками джазу є Nouvelle Vague, Art Zoyd, Gotan Project, Karpatt, що часто змішують джаз із народною та електронною музикою [29, c. 42]. 

У 1970-х роках у Франції був популярним такий стиль як диско – один із головних жанрів танцювальної музики, що виник у той час. На становлення жанру мали вплив такі напрями, як фанк, латиноамериканська та соул-музика. Для європейського диско було характерним переплетення із традиційною естрадою та загальними тенденціями поп-музики. У більшості пісень диско використовувались струнні, духові інструменти, електропіано та електрогітари, а оркестрові інструменти, такі як флейта, часто використовувались як сольні. Багато із французьких виконавців диско були популярні на теренах колишнього Радянського Союзу, наприклад Desireless, Ottawan, Kaoma, Amanda Lear, Dalida [26, c. 10]. 

Франція також створила ряд специфічних національних жанрів, передусім, шансон – французька естрадна пісня, яку спочатку співали у кабаре, і яка згодом перейшла у французьку естрадну музику ХХ століття. У сучасній культурі шансоном називають популярну французьку музику, що зберігає специфічну ритміку французької мови, відрізняючи від пісень, написаних під впливом англомовної музики. Серед виконавців шансону – Едіт Піаф, Джо Дассен, Жак Брель, Шарль Азнавур, Мірей Матьє, Патрісія Каас та ін. Виконавців французького шансону зазвичай називають «шансоньє». 

Разом із жанром кабаре у той же час у французькій пісні існував напрям «реалістичної пісні» (chanson réaliste), представлений практично виключно жінками. Найбільш відомими представницями були Damia, Fréhel та Едіт Піаф. Тематика цих пісень стосувалась життя бідняків та робочого класу Парижа [6, c. 431]. 

У 50-х роках ХХ ст. сформувались два головних напрямки оригінальної франкомовної пісні, що існують і сьогодні. Перший – жанр класичного шансону, де першочергове значення має поетичний компонент пісні, і автор як правило сам є виконавцем. Цей жанр пов’язують у першу чергу з іменами Моріса Шевальє, Шарля Трене та Едіт Піаф, що продовжувала традицію реалістичної пісні. Найбільш відомими представниками цього напрямку були Лео Ферре, Жорж Брасенс та бельгієць Жак Брель. 

Другий напрямок шансону – естрадна пісня, яку виконують співаки (chanteurs). Представники цього напрямку також нерідко є виконавцями і власних пісень, однак через легкість, притаманну поетичному змісту, вони не є шансоном у повному сенсі цього слова. Всесвітньо відомими виконавцями французьких естрадних пісень є Джо Дасен, Мірей Матьє, Мілен Фармер, Лара Фабіан та ін.

У 1960-ті роки популярним різновидом шансону був напрям йе-йе (yé-yé) – модний стиль молодіжної пісні, що зародився у Франції та згодом розповсюдився в Італії, Іспанії, Німеччині та Японії. Термін походить від англійського yes (так). Характерним для цього стилю було те, що пісні «yé-yé» виконували переважно жінки. У Франції це найперше Шейла, Бріджит Бардо, Франсуаза Арді, Даліда та ін. Шейла була найпопулярнішою співачкою цього стилю у Франції 1960–1970 років [27, c. 40].

Значний вклад французи зробили і в розвиток електронної музики. Жан-Мішель Жарр, проекти Space і Rockets були одними з початківців у цьому жанрі. У ранній французькій електроніці головну роль  відіграв синтезатор, а також естетика наукової фантастики та космосу. У 1990-ті роки у Франції розвиваються також інші електронні жанри, такі як тріп-хоп (Air, Télépopmusik), нью-ейдж (Era), індастріал (Krystal System) та ін. 

Специфічним явищем став французький хаус, що відрізнявся розмаїттям ефектів «фейзер» та частотних зрізів, притаманним євродиско 1970-х років. Засновниками цього напрямку вважаються Daft Punk, Cassius та Etienne de Crécy. У 2000-ті роки хаус-діджей David Guetta став одним із найбільш високооплачуваних французьких музикантів [8, c. 165].

«Вуличний» стиль хіп-хоп є дуже популярним серед некорінного населення, арабських та африканських іммігрантів. Деякі виконавці із іммігрантських сімей досягли масової популярності, серед них K.Maro, Diam's, MC Solaar, Sexion d'Assaut, а також Stromae.

Розглянемо детальніше образ та місце Stromae у сучасній французькій поп-музиці. Stromae – франкомовний співак бельгійського походження. Є автором і виконавцем в стилях хіп-хоп, реп, електронна музика. Справжнє ім’я  Поль Ван Авер (фр.Paul Van Haver), псевдонім походить із французького жаргону verlan і означає «маестро» [41]. Народився Поль 12 березня 1985 року в Брюсселі. Співак отримав фламандське прізвище від матері-бельгійки. Його батько  руандійський архітектор, який