Соціальне пізнання і соціальна реальність

Практично аналогічний процес має місце у тому випадку, коли ми сприймаємо (а точніше кажучи, робимо висновок про те, що це саме так) такі характеристики людини, як вибуховий темперамент або доброзичливість. Фактично ми виказуємо свою думку про те, на що ця людина «дійсно» схожа, і ця думка не завжди безпосередньо пов'язана з даною конкретною ситуацією. Такі особистісні характеристики (нерідко їх називають рисами), існування яких у даної людини ми припускаємо, — це інваріантні особливості, які характеризують поведінку цієї людини в найрізноманітніших ситуаціях. Якщо ми вирішили, наприклад, що людина запальна, ми зовсім не маємо на увазі, що вона при кожній нашій зустрічі буде злитися на нас; ми не думаємо, що вона обов'язково кинеться з кулаками на того, хто наступив їй на ногу в метро. Швидше, ми маємо на увазі, що в цілому ряду ситуацій він буде нетерплячим і легко може вийти з себе. Інакше кажучи, спроба зрозуміти, що є інша людина, це спроба виділити ті стійкі особливості, якими характеризується поведінка людини в самих різних ситуаціях. І тоді питання полягає в тому, як виділити ці стійкі особливості на підставі всіх тих вчинків і дій людини, свідками яких ми були.

Враження про інших людей як цілісний образ

Деякі учені припускають, що процеси, за допомогою яких ми намагаємося зрозуміти іншу людину, багато в чому аналогічні тому, як ми сприймаємо різні властивості фізичного об'єкту. Візьмемо, наприклад, зоровий образ. Це — перцептивне ціле, яке засноване на співвідношенні елементів, з яких складається ця форма; так, трикутник може бути складений з крапок або хрестиків, і все одно він сприйматиметься саме як трикутник. На думку Соломона Аша, наше сприйняття навколишніх людей засноване на тому ж самому принципі. Він вважає, що уявлення про іншу людину — це не просто сукупність характеристик, які ми йому приписуємо. Швидше, вони формують якесь структуроване ціле, елементи якого інтерпретуються з урахуванням відношення до цілого.

Щоб перевірити свою гіпотезу, Аш провів декілька досліджень, що торкалися того, як людина формує своє уявлення про інших людей. Він пред'являв випробовуваним перелік характеристик, які, як їм говорилося, описують якусь конкретну особу. Їх просили написати коротку розповідь про людину з такими рисами, а також оцінити цю людину за списком антонімів, що додавався (щедрий — жадібний, терплячий - дратівливий). У одному з цих досліджень деяким учасникам дали перелік, який складався з семи рис: розумний, умілий, працелюбний, теплий, цілеспрямований, прагматичний, обережний. Іншим учасникам був запропонований той же самий перелік, але з однією зміною: прикметник «теплий» там був замінений на «холодний». Написані розповіді вийшли дуже різними. Теплу людину описували як «прагнучу зробити щось корисне», тоді як людину холодну характеризували як «обачливого і недружнього сноба». Теплу людину вважали щедрою, щасливою і добродушною, холодного характеризували антонімами відповідних характеристик.

На думку Аша, межа «теплий - холодний» послужила центром структури враження про людину. Він ввів для позначення цього поняття термін центральна межа, який визначає сприйняття цілого. Інші риси є менш значущими, наприклад, якби в список рис була включена характеристика «ввічливий» (або її протилежність — «грубий»), мало що змінилося б .

Враження про інших людей як когнітивний конструкт

Аш спробував зрозуміти формування вражень про інших людей по аналогії з тим, як формуються перцептивні образи. Багато сучасних авторів дотримуються схожої думки, але вони, як правило, використовують у своїх міркуваннях поняття, запозичені з теорій пам'яті і мислення, а не з принципів зорового сприйняття. На їх думку, наші враження про інших — це когнітивні конструкти, засновані на різного роду схемах (сукупності структурованих очікувань щодо того, як співвідносяться різні елементи поведінки). Якщо ми вважаємо, що хтось — щедра і чуйна людина, ми вважатимемо, що він ще і досить балакучий. Він дійсно може виявитися саме таким, а може і не виявитися, але сприйманий нами образ знаходитиметься під впливом схеми, що є у нас, того, якою повинна бути щедра і чуйна людина. Такі схеми іноді називають імпліцитними теоріями особистості. 

Ми можемо мати уявлення про те, як функціонують такі когнітивні конструкти, проаналізувавши дії випробовуваних, читаючих списки рис. Один список відноситься до людини, яку вважають екстравертом, інший список характеризує інтроверта. Під час завершального перевірочного тесту випробовуваним рідко вдається знайти ту характеристику, яка не була згадана в первинному варіанті списку, якщо вона узгоджується з цілісним чином описуваної людини. Такі риси як «одухотворений» і «енергійний», які не були представлені в початковому списку, були помилково пригадані випробовуваними (їм здавалося, що вони бачили ці риси в переліку); а риси «сором'язливий» і «соромливий», на їх думку, з самого початку були включені в опис інтроверта.

Такого роду феномени дають нам підставу вважати, що процеси соціального пізнання, тобто ті способи, за допомогою яких ми одержуємо інформацію про соціальні об'єкти, мало чим відрізняються від пізнавальних процесів в цілому. Припустимо, нам показують спочатку набір ремонтних інструментів, а потім ще декілька об'єктів, і просять сказати, які з