Соціологія

Націоналізм роз'єднує людей, а патріотизм - поєднує. "Патріотизм - це любов до себе; націоналізм - ненависть до інших" (Ромен Гару).

Сучасний німецький філософ Юрген Хабермас вважає, що націоналізм позбавлений привабливості в європейських державах і повністю втратив свій привабливий зміст. Але це в Європі. У багатьох малорозвинених країнах, у тому числі тих, що нещодавно входили до складу СРСР, націоналізм живий і продовжує становити серйозну небезпеку для їхнього подальшого розвитку.

2. Національні відносини – це взаємозв’язок людей, що належать до різних етносів (етнічних груп, націй) із приводу вирішення певних етнічних проблем. Це можуть бути проблеми території, мови, духовного життя, традицій тощо. Тому вони виступають як національно-етнічні відносини, а поняття "національні відносини" й "національно-етнічні відносини" по суті тотожні.

Важливість і складність національних відносин визначається тим, що вони охоплюють усі сфери громадського життя (політичну, економічну, духовну) і кожна нація (етнос) прагне не тільки зберегти свої особливі інтереси, але й закріпити їх у загальновизнаних нормах. Економічні міжнаціональні відносини зв'язані із задоволенням економічних (виробничих, матеріальних) потреб націй (етносу). Вони формуються як стихійно, у процесі розвитку торговельних зв'язків між народами, так і на рівні міждержавних відносин самостійних держав, а також усередині самих держав між різними етнонаціональними регіонами. Політичні міжнаціональні відносини в багатонаціональній державі стосуються насамперед ступеня участі представників усіх націй (етносів) у формуванні політичної влади, а також у підготовці й прийнятті значущих для держави рішень. Крім того, політичні міжнаціональні відносини спрямовані й на здійснення цивільних прав і свобод представників різних націй. У сфері духовної культури міжнаціональні відносини спрямовані, насамперед, на збереження й розвиток національної самобутності в тісній взаємодії з національними культурами інших націй. Таким чином, соціальна й етнічна сторони життя націй і національних відносин органічно взаємозалежні.

Постійна взаємодія між націями характеризується двома основними тенденціями: диференціацією (поділом, розчленовуванням) та інтеграцією (об'єднанням). З одного боку, кожна нація (етнос) прагне до саморозвитку, рівноправності й самостійності, збереження самобутності, своєї мови, традицій, звичаїв. З іншого боку, на основі об'єктивного процесу інтернаціоналізації всіх сфер громадського життя відбувається руйнування національних перегородок, посилення взаємного впливу й співробітництва. Відбувається це як усередині багатонаціональної держави, так і на міждержавному рівні. Інакше кажучи, кожна нація прагне зберегти себе, відгородитися від інших націй, не дати себе поглинути. А така погроза є, особливо в Європі, де, з розвитком Євросоюзу, немає кордонів між державами, й, наприклад, 50 мільйонів французів або 80 мільйонів німців можуть нав'язати (поки - теоретично) свою етнонаціональну культуру громадянам-люксембуржцям, яких півмільйона чоловік. Але, з іншого боку, подальший розвиток економічних, політичних, культурних зв'язків - це об'єктивний і прогресивний процес, який неможливо зупинити директивними методами. Ці тенденції й понині виражають загальносвітові суспільні протиріччя, становлячи серцевину національного питання.

Що розуміється під терміном "національне питання"? Це питання про причини виникнення недовіри, ворожнечі й конфліктів між націями, з одного боку, і націями та системою влади в багатонаціональній державі, що існує, – з іншого. Національне питання виникло разом з формуванням націй, тобто в епоху становлення капіталізму, коли взаємини між націями ґрунтувалися на принципі сили - сильні нації експлуатували, придушували слабкіші нації. Отже, щоб вирішити національне питання, необхідно ліквідувати гноблення, поділ націй, ворожнечу між ними; установити рівноправність націй, довіру, співробітництво.

Національне питання не залишається незмінним, його зміст змінюється залежно від характеру історичної епохи й змісту реально сформованих міжнаціональних відносин. На ранніх етапах у процесі формування націй головним змістом національного питання було повалення феодалізму й ліквідація національного гноблення. Вважалося, що із установленням політичної демократії в багатонаціональній державі національне питання ліквідується само собою. Але новітня історія показала, що національне питання не тільки не вирішується "само собою", але може набути крайніх форм навіть у країнах, де немає національного гноблення й формально люди живуть в умовах політичної демократії.  

Найбільш гостра форма прояву національного питання - міжетнічні, міжнаціональні конфлікти, що періодично спалахують або перманентно існують в різних регіонах світу. Міжнаціональні конфлікти, їхні причини, особливості виникнення, розгортання й вирішення протягом останнього десятиліття стали центром усіх етносоціологічних досліджень. У науковій літературі виділяють такі причини етнонаціональних конфліктів, характерних для другої половини ХХ - початку ХХІ століття.

Територіальні причини. Як правило, вони викликані розбіжністю етнічних кордонів із політичними, тобто із кордонами держав, окремих регіонів. Ці причини характерні, насамперед, для країн, що звільнилися від колоніальної залежності, - Африки, Азії, де кордони між державами, як правило, проводилися "по лінійці", без урахування етнічних розходжень населення, що там мешкає. Однак ця причина характерна й для цивілізованих країн і регіонів (країни колишнього СРСР, Югославія, Близький Схід тощо).

Соціально-економічні причини. Вони пов'язані з фактичною нерівністю в рівнях життя різних етносів і націй. Це проявляється в несправедливому розподілі матеріальних і духовних благ усередині багатонаціональної держави, у рівні забезпеченості житлом, охорони здоров'я тощо. У таких умовах "скривджені" нації прагнуть "вирівняти" розходження шляхом звільнення від "чужих", "центру" (російського - для Чечні, грузинського - для абхазів).

Державно-правові причини. Їх виділяють, коли мова йде про фактичну нерівність політичного статусу націй через ієрархію національно-державних утворень. Наочним прикладом цьому був СРСР,