Соціологія

Досвід розвитку націй і національних відносин, що існує, дозволив міжнародному співтовариству виробити й закріпити в документах принципи національної політики. Найважливішими з них є:

- визнання права націй на самовизначення;

- рівноправність всіх націй, підтримка щодо рівних умов життя націй у багатонаціональній державі;

- пріоритет загальнолюдських цінностей над національними й класовими;

-визнання за кожним індивідом, незалежно від його національності, можливості користуватися усіма правами й свободами, проголошеними Загальною Декларацією прав людини;

- забезпечення державою самостійності різних видів національної автономії й інших державно-адміністративних форм.

Кожен із цих принципів важливий сам по собі й заслуговує на особливу увагу. Однак їхня реалізація можлива лише за умови глибоких демократичних перетворень у суспільстві, послідовного утвердження гуманізму у відносинах між людьми різних національностей. 

3.Україна має найбільшу територію серед країн Європи, а за чисельністю населення посідає третє місце, після Німеччини й Франції. Українці - другий за чисельністю, після росіян, слов'янський етнос. На початок ХХІ століття у світі нараховувалося більше 55 млн. українців, у тому числі більше 16 млн. - за межами України. Більшість із них у Росії - 5,5 млн., Казахстані - 1,5 млн., Молдові - 780 тис. Білорусі - 500 тис, Латвії, Литві й Естонії - майже 250 тис.. Більше двох млн. українців проживають у Канаді, 1,5 млн. - у США, 560 тис. - в Аргентині, 350 тис. - у Бразилії, 220 тис. - в Австралії. Багато українців живуть у Чехії, Словаччині, Польщі, Болгарії, Угорщині.

У той же час в Україні проживають представники більше 100 національностей. Серед них українців - 72,7%, росіян - 22%, значна кількість й інших слов'янських народів: білорусів, поляків, словаків, болгар та інших. 

Як багатонаціональна держава Україна має багатий історичний досвід взаємодії різних етносів, що проживають на її території. Чимало було позитивного, коли міжетнічні відносини розвивалися на основі рівності, справедливості, добросусідства. Але були й негативні факти в історії, коли виникали затяжні кровопролитні конфлікти з поляками, відбувалися єврейські погроми. Практика розвитку України показала, що найважливішим фактором, що визначає міжнаціональні відносини, є державна політика, яка враховує інтереси всіх етносів, націй, що проживають на території даної держави.

1 листопада 1991р. Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей України - важливий документ, що проголошує основи національної політики української держави. У ній визначені найважливіші принципи національної політики, зафіксовані в документах міжнародного співтовариства. Всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на території України, держава гарантує рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права. Дискримінація за національними ознаками забороняється й карається законом. Держава створює сприятливі умови для розвитку всіх національних мов і культур, всім громадянам забезпечується право вільного користування російською мовою, а в місцях, де компактно проживають кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, що використовується всім населенням даної місцевості.

Основи національної політики країни закріплені в Конституції України. У статті 11 зафіксовано: "Держава сприяє консолідації й розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної й релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншостей України". У Статті 24 проголошується рівність всіх громадян перед законом. "Не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри...етнічного й соціального походження...за мовною або іншими ознаками".

Таким чином, в Україні є конституційна база, що цілком відповідає світовим стандартам у сфері розвитку націй і національних відносин, і законодавчо гарантує нормальний розвиток міжнаціональних відносин. Однак її реалізація на практиці створює певні труднощі й проблеми.

Однією з істотних особливостей національної ситуації в Україні є розходження в субкультурах заходу й сходу України, що склалося історично. Західна Україна значну частину свого історичного розвитку була колонізована Польщею й Австро-Угорщиною, східна ж частина України більше 350 років перебувала під домінуючим впливом Росії. Ця історична реальність нині сприймається по-різному, з різних позицій, і проектується на сучасність неоднозначно, нерідко - протилежно. Сьогодні чимало говорять і пишуть навіть на вищих рівнях влади про "західний вектор" зовнішньої політики, про зміну відносин з Росією з її "імперською політикою", про "українізацію" усього населення, що проживає на території України.

Але не менше прихильників й в іншої позиції, протилежної першій. Багаторічне перебування України в складі Росії, СРСР призвело до того, що сформувався єдиний економічний комплекс, найтісніші зв'язки, відмовитися від яких не тільки не вигідно Україні й Росії, але й злочинно, оскільки поки що їх нема чим замінити. Більшість населення України це розуміє. Опитування, проведені в Східній Україні свідчать, що понад 70% респондентів підтримують посилення економічних зв'язків з Росією й лише 20% орієнтуються на Захід.

Соціологічні дослідження показують, що в східному регіоні 81% населення говорить тільки російською мовою, 13% - залежно від обставин і лише 5,5% - українською. (Див. Головаха Є., Паніна Н. Зміни мовної ситуації в Україні. Моніторинг. 2000. - К., - С. 272). Проблема мови в Україні поки не є найгострішою, але вона в принципі може стати такою, якщо українська мова буде впроваджуватися директивними й силовими методами.

Національний тиск найбільш виразно