Соціологія

Предмет:

Соціологія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

212

Мова:

Українська

Оцінка:

формування як особистості. Багато мислителів, починаючи з Платона, говорили про виділення процесу виховання дітей із системи подружніх відносин, однак усі спроби соціалізації поза інститутом родини виявлялися невдалими. Наприклад, після революції в Радянському Союзі були створені спеціалізовані програми суспільного виховання дітей, для того, щоб жінки могли брати участь у трудовому процесі. Це призвело до зниження рівня батьківської турботи про дітей. Уже доведено, що процес соціалізації дітей з сирітських притулків проходить дуже тяжко. У сучасному суспільстві намагаються поєднати зусилля освітніх інститутів та інституту родини для успішної соціалізації дітей, але родина, як і раніше, утримує першість у соціалізації індивідів. У сучасному Ізраїлі усі діти до 12 років у кібуцах (кооперативних поселеннях) виховуються разом і знаходяться під наглядом спеціальних вихователів, у той час як їхні матері виконують різні роботи у тих же кібуцах. Батьки звичайно проводять з дітьми вечірні години по буднях і весь день у суботу. На думку деяких оглядачів, таке виховання проходить успішно, хоча в нього існує багато супротивників. Правда, так виховується лише незначна кількість дітей Ізраїлю.

Ці рідкісні винятки, мабуть, тільки підкреслюють першорядне значення родини для соціалізації дітей. Сім’я для дитини є первинною групою, саме з неї починається розвиток особистості. Незважаючи на появу пізніше інших первинних груп, у особистості завжди залишаються прищеплені в ранньому дитинстві основні зразки поведінки. Головним способом сімейної соціалізації є копіювання дітьми моделей поведінки дорослих членів родини. Труднощі соціалізації виникають у тому випадку, якщо дитина орієнтується на невдалі зразки поведінки батьків, які приходять у суперечність з тим, що дитина бачить в інших родинах. При цьому часто виникає незадоволеність діями матері чи батька, і дитина починає шукати в інших особистостях, в інших первинних групах моделі поведінки, які б її задовольнили.

Статусна функція. Кожна людина, вихована у родині, одержує у спадщину сукупність статусів, близьких до статусів членів її родини. Це насамперед стосується таких важливих для особистості статусів, як національність, релігійність, рівень культури тощо. У класових суспільствах приналежність родини до визначеного соціального шару надає дитині можливості й переваги, характерні для цього шару, і здебільшого визначає її подальше життя. Звичайно, класовий статус може змінюватися завдяки зусиллям людини за сприятливих обставин, але початок майбутнього потрібно шукати в родині цієї людини. Родина обов'язково повинна здійснювати головну підготовку дитини до статусів, близьких до статусів її батьків і родичів, прищеплюючи їй відповідні інтереси, цінності, спосіб життя.

Захисна функція. В усіх суспільствах інститут сім’ї здійснює фізичний, економічний і психологічний захист своїх членів. Ми звикли до того, що, зачіпаючи інтереси і безпеку будь-якої особистості, ми зачіпаємо і її родину, члени якої захищають свого родича. У більшості випадків провину чи ганьбу за людину розділяють усі члени її родини.

Економічна функція. Ведення членами родини спільного господарства, коли усі вони працюють, як одна команда, сприяє формуванню міцних економічних зв'язків між ними. Можна сказати, що родина являє собою найміцніший економічний осередок суспільства. Норми сімейного життя передбачають обов'язкову допомогу і підтримку кожного члена родини у випадку, якщо в нього виникають економічні труднощі. Ця функція є домінуючою у більшості суспільств, бо саме сімейна діяльність давала людині можливість для існування.

Господарсько-побутова. Сімейне життя передбачає ведення домашнього господарства, облаштування житла, приготування їжі, догляд за дітьми тощо. У сучасних сім’ях дуже часто чоловіки поділяють домашні обов'язки з жінкою, а не покладають на неї всі обов'язки.

Рекреаційна. Члени родини самостійно обирають вид відпочинку, намагаються раціонально збудувати схеми проведення вільного часу. Дуже часто ця функція переплітається з емоційною, а інакше бути й не може.

2. Констатуючи рівність чоловіків і жінок, як правило, мають на увазі їхню соціальну рівність, а не рівність функцій і можливостей. В суспільстві постійно культивуються два стереотипи жінки - ніжного, тендітного, повітряного створіння чи сексуально агресивної і самодостатньої особи. Погляди чоловіків змінюються повільніше, ніж поведінка, професійний статус і характер жінки. У цілому, соціологи виділяють три розповсюджених «ідеальних типи» дружини.

Перший тип - «дружина - господарка». Жінка, для якої важливіша за все родина - чоловік, діти, будинок. Значну кількість часу вона віддає домашньому господарству, головна її турбота - щоб діти і чоловік були вчасно і смачно нагодовані, чисто одягнені. Вона живе інтересами своїх близьких, і для неї виробничі успіхи чоловіка, шкільні успіхи дітей набагато важливіші, ніж її власні успіхи. Слово чоловіка у сім’ї має первісне значення.

Другий тип - «дружина - коханка». Цей тип зустрічається набагато рідше, в основному у сім’ях з невеликим терміном подружнього життя. Це жінка, яка робить усе для того, щоб подобатися чоловіку і його знайомим. Вона ретельно стежить за собою. Для неї дуже важливо, щоб чоловік вважав її привабливою жінкою і цікавою людиною. Вона теж живе інтересами чоловіка, але головна увага приділяється його духовним запитам. Для господарства в неї залишається мало часу і бажання. Складності й конфлікти в таких родинах виникають через невиправдані витрати, через те, що чоловіку доводиться багато працювати для задоволення потреб коханої і, нарешті, через ті зміни, що неминуче вносить в уклад родини народження дитини.

Третій тип - «дружина - товариш». Як правило, це жінка, так само віддана своїй роботі,