Соціологія

Такі ж три типи можна виділити і серед чоловіків. Дружині необхідно змиритися з думкою, що не можна висувати однакові вимоги до «чоловіка-хазяїна», «чоловіка-коханця» і «чоловіка-товариша».

Багато чоловіків і зараз воліли б грати в сім’ї патріархальну роль беззаперечного глави, який віддає накази і стежить за їх виконанням, але дружина, яка має настільки ж високий, як у чоловіка, соціальний статус, яка не поступається йому дуже часто ні в освіті, ні в кваліфікації, ні в зарплаті, не погоджується на таке становище. Буває і навпаки, коли жінки прагнуть сімейного «матріархату», хочуть самі визначати всю «сімейну політику». Але це не кращий вибір рішення. У родині порушується баланс між жіночою і чоловічою ролями.

Сучасну сім’ю часто характеризують як «дітоцентристську», тому що з народженням дитини у дружини зменшується увага до чоловіка і основна увага приділяється маленькому чаду. Так було не завжди, оскільки історію ми оцінюємо з позицій наших норм і цінностей. Французька дослідниця Е.Бадинтер, простеживши історію материнських установок і ролі дітей у родині, переконливо довела, що аж до кінця XVIII ст. материнська любов була справою індивідуального розсуду і не носила нормативного характеру. Аристократкам часів А. де Бальзака ніколи було займатися вихованням дітей, вони займалися собою, коханням та інтригами. Через відсутність відповідних умов такої моделі поведінки не могли дозволити собі сільські, пролетарські та міщанські родини. Батьки були змушені тяжко працювати, а діти росли самі по собі.

Наприкінці XVIII в. любов до дітей стає нормативною установкою культури в буржуазному середовищі. Суспільство не тільки збільшує обсяг соціальної турботи про дітей, але і ставить їх у центр сімейного життя. «Нові матері» стали нормою поведінки в суспільній свідомості. Соціологи виділяють декілька досить стійких стереотипів сімейного виховання.

Дітоцентризм, тобто вседозволеність у відношенні до дітей, любов, яка безмежна до них. У таких родинах діти виростають розбещеними, не приймають розумної заборони і обов'язків, у тому числі і боргу перед батьками. Як правило, їх повністю обслуговують старші члени родини. Подібна тенденція найбільш характерна для тих сімей, у яких росте одна дитина (чи виховання покладене на бабусь і дідусів, які оберігають своїх онуків від життєвих труднощів). У результаті виростають егоцентричні, інфантильні молоді люди, які не вміють і не бажають брати відповідальність на себе.

Професіоналізм, тобто тенденція своєрідної відмови батьків від виховання дітей під приводом того, що цим мають займатися педагоги, вихователі-професіонали в дитячих садах і школах. Такі батьки вважають своїм обов'язком, насамперед, матеріально забезпечити своїх дітей. До «виховного» впливу вони долучаються лише тоді, коли дитина провинилася чи «заважає» їм. Найчастіше їхні виховні впливи мають форму суворої заборони, лайки і навіть тілесних покарань. Таким чином батьки і діти стають виключеними з життя одне одного, рівень довіри в їхньому спілкуванні мінімальний, коло спільно обговорюваних проблем украй вузьке. В силу цього, у дитини в такій родині відсутній досвід діалогу з дорослими, слабко розвинена потреба у взаємодії зі старшими, що згодом може ускладнити її соціальні контакти.

Прагматизм, тобто виховання, мета якого - вироблення у дітей «практичності», уміння «спритно влаштовувати свої справи», орієнтації насамперед, на одержання безпосередньої матеріальної вигоди. Очевидно, що існує небезпека посилення прагматичної тенденції у вихованні при переході до ринкових відносин, коли саме утилітарна поведінка розцінюється на рівні повсякденної свідомості як стратегія виживання. Така модель поведінки веде часто до партнерських відносин між батьками і дітьми на основі матеріальних міркувань.

Модель виховання дітей і поведінки подружжя у сім’ї залежить від домінуючих у суспільстві уявлень про стосунки чоловіка і жінки, як у побутовій сфері, так і в сімейній. Криза традиційних норм поведінки у сім’ї в буржуазному суспільстві викликала до життя так звану "сексуальну революцію", тобто зняття сексуальних заборон і зміну мотивації статевої поведінки. У масовій культурі пропагують агресивну гіперсексуальність, як еталон поведінки людини, незалежно від статі; більшість реклами , яка націлена на молодіжну аудиторію, звертається до інстинктів: «Купи цей дезодорант і не приховуй своє бажання». Сфера сексуальних відносин стала ринком купівлі - продажу. Пропаганда «необмеженої сексуальної свободи» веде не тільки до створення хибних стереотипів поведінки, але й до руйнації сім’ї як соціального інституту.

Серед психіатрів і соціологів існує думка, що еротизація статевих відносин, не обмежена нормами, може мати небезпечні наслідки. Екранні стереотипи жіночої гіперчутливості призвели на Заході не тільки до неврозів на ґрунті завищених і нереалізованих вимог, але й збільшили сексуальну байдужість американських і європейських чоловіків. Жінка, яка прагне стати главою родини, змінює традиційну модель поведінки чоловіка. Сексуальна революція 70-х років змінила характер шлюбу, привела його до еротизації почуттів, але одночасно і знецінила його. В останні часи все більше пропагуються