Соціологія

Родини в залежності від кількості представників різних поколінь бувають нуклеарними (батьки і діти) і розширеними (батьки батьків, батьки і діти). Для сучасного світу характерна перевага нуклеарних родин, тому що економічна незалежність сімей в індустріальному суспільстві дозволяє молодим подружжям жити самостійно.

Емансипація жінок також вносить свій внесок у руйнування ієрархічної організації сім’ї. У зв'язку з цим, за характером розподілу сімейних обов'язків, по тому, як вирішується в родині питання про лідерство, соціологи виділяють у сучасному індустріальному суспільстві три основні типи сім’ї.

Традиційно - патріархальна сім’я. Розширений тип організації родини припускає існування під одним дахом представників трьох поколінь (з одним із синів) і роль лідера віддається найстаршому чоловіку. Для такого типу сім’ї характерні: 

а) економічна залежність жінки від чоловіка; 

б) функціонально чіткий поділ сфер сімейного життя і закріплення чоловічих і жіночих обов'язків (чоловік-годувальник, дружина-господарка); 

в) визнання безумовного пріоритету чоловіка в питаннях сімейного верховенства. 

Цей тип родини панував у традиційних, а сьогодні у малорозвинених суспільствах й зрідка зустрічається у сучасних.

Традиційна сім’я. У цієї групи зберігаються традиційні установки на чоловіче лідерство і розмежування чоловічих та жіночих сімейних обов'язків. Старшим є чоловік навіть без достатніх на те об'єктивних економічних підстав. Жінка самостійно і добровільно визнає домінуючу роль чоловіка. 

Егалітарна сім’я (родина рівних). Для родини такого типу характерні: 

а) справедливий, пропорційний поділ домашніх обов'язків між членами родини, взаємозаміна членів подружжя у рішенні побутових проблем (так називана «рольова симетрія»); 

б) обговорення основних проблем і спільне прийняття важливих для родини рішень; 

в) емоційна насиченість відносин.

Існують і перехідні типи родин, у яких рольові установки час від часу змінюються.

Сім’я у всіх суспільствах розвивається як інституційна структура, метою якої є вирішення певних соціальних завдань. Які ж задачі вирішує  сім’я? Які її функції як основного соціального інституту?

Функція емоційного і духовного спілкування. До численних потреб людини належить інтимне спілкування, яке ми не повинні ототожнювати з сексуальним. Психіатри вважають, що основною причиною емоційних криз і навіть фізичних хвороб у людини є відсутність любові, тепла і доброзичливих відносин у родині. Значна кількість даних свідчить про те, що витоки девіантної поведінки юнацького і зрілого віку треба шукати в сім’ях, які були позбавлені справжньої турботи батьків. Потреба людей у близькому довірчому, емоційному спілкуванні з близькими людьми є життєво необхідним елементом існування. Родина є найважливішим джерелом емоційного задоволення.

Функція сексуального регулювання. Родина - це головний соціальний інститут, через який суспільство упорядковує, направляє і регулює природні сексуальні потреби людей. Людина є винятком у тваринному світі, оскільки свідомо, а не інстинктивно прагне задоволення сексуальних потреб. Сексуальна складова у сімейному житті гармонійно доповнює інтимну сторону спілкування і розглядається у сучасній моралі як природна потреба. Сексуальне життя регулюється традиційними, релігійними і культурними нормами, а також особистими бажаннями. Разом з тим, не зважаючи на те, що існують визначені норми подружньої вірності, більшість сучасних суспільств легко вибачає порушення цих норм. (Не на індивідуальному рівні, а взагалі). Одна з радикальних вимог сучасного фемінізму на Заході - визнання суспільством права жінок на індивідуальну сексуальну свободу, незалежно від сімейного стану.

Яскраво виявляється розходження норм сексуальної поведінки у ставленні до проблеми дошлюбного сексуального досвіду молодих людей. В багатьох сучасних суспільствах Заходу дошлюбні сексуальні зв'язки вважаються підготовкою до шлюбу. З іншого боку, у традиційних родинах дошлюбний сексуальний досвід суворо забороняється (принаймні, для жінок).

Репродуктивна функція. Одна з основних задач будь-якого суспільства - відтворення нових поколінь його членів. При цьому важливо, щоб діти були фізично і психічно здоровими й згодом мали здатності до навчання і соціалізації. Разом з тим, важливою умовою існування суспільства є регулювання народжуваності, запобігання демографічним спадам чи, навпаки, вибухам. Сім’я - це основний інститут, який відповідає за відтворення нових членів суспільства. Інші шляхи неефективні і, як правило, соціально не схвалюються. Тому поява дитини поза інститутом родини традиційно викликає жалість чи осуд. Проблеми розвитку родини відбиваються у демографічній політиці. 

Демографічна політика - це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної вікової структури суспільства. Глобальна проблема сучасного світу – високі темпи приросту населення в малорозвинених країнах і дуже низькі - в індустріально розвинених країнах. 

Навіть високий рівень соціальної допомоги для жінок-матерів у західних країнах не може зламати цю тенденцію. В Україні обвальне старіння нації при практично повній відсутності ефективної демографічної політики породжує багато соціальних проблем. Реально існує два шляхи виходу з ситуації, що склалася: збільшення численності корінного населення або приплив іммігрантів із країн Азії й Африки, або системний підхід до проблем молодої сім’ї. Останнє рішення, не зважаючи на простоту, породить новий рівень соціальних протиріч, бо українська політична еліта і рівень економічного розвитку не готові до прийняття стратегічних рішень.

Функція соціалізації, або первинного соціального контролю.  Незважаючи на велике число інститутів, які беруть участь у соціалізації особистості, центральне місце у цьому процесі, безумовно, посідає родина. Це пояснюється, насамперед, тим, що саме в родині здійснюється первинна соціалізація індивіда, закладаються основи його