Соціологія

Етнодемографічні причини породжуються міграційними процесами, що особливо посилилися після Другої світової війни, а на території колишнього СРСР – після його розпаду. У багатьох європейських країнах місцеве населення відкрито висловлює невдоволення іммігрантами з афро-азіатських країн, а також країн Східної Європи. Колишні жителі Африки, а нині громадяни Франції, привносять у французький етнос свої звичаї, традиції, що як правило, викликають неприйняття у корінних французів. В інших країнах повернення на батьківщину етносів, насильно депортованих у воєнні роки, викликає невдоволення у місцевих жителів, які не зі своєї вини зайняли "місця" колишніх вигнанців, наприклад, татарського населення у Криму.

До корінних етносів зазвичай відносять народи, які компактно проживають на означеній території і дали найменування державному утворенню. До некорінних етносів ми відносимо національні групи - «національні меншості», які в силу різних чинників проживають компактно або ні на «чужих» територіях і є складовою частиною населення, наприклад, українська діаспора у Канаді. Міжнаціональні відносини можуть існувати у вигляді економічних, політичних, соціальних, культурних та мовних зв’язків. Для вирішення проблем, повязаних із встановленням такого роду зв’язків, у більшості країн існує механізм федеративного устрою держави, а також культурно-територіальної автономії. Міжетнічні відносини встановлюються не тільки між великими суб’єктами, але й на міжособистісному рівні спілкування людей різних національностей. Свідоме рішення національних проблем є процесом пошуків консенсусу між представниками різних етносів, влади і людей. Якщо ці проблеми вирішуються з позицій сили або захисту інтересів однієї з сторін – виникає соціальна криза у вигляді конфлікту.

Міжнаціональні конфлікти можуть тривати протягом різного часу, мати різну долю й свою специфіку. Однак існують загальні закономірності, завдяки яким можна запобігати конфліктам, а якщо вони виникають - впливати на розвиток і досягати завершення. Найважливіша роль тут належить органам державної влади й управління; вони формують і здійснюють національну політику, від змісту якої залежать міжнаціональні відносини. 

Практика виникнення етнонаціональних конфліктів на пострадянському просторі останніх років свідчить про те, що при всій стихійності виникнення й ворожості, що загострюється, між етносами і націями, етнонаціональними конфліктами можна управляти. Серед найбільш ефективних методів впливу виділяють такі.

По-перше, реальне забезпечення чіткого конституційного захисту рідної мови всіх національних меншостей, що проживають у даній державі. Ущемлення, нерівноправність рідної мови даного етносу всі частіше стає джерелом етнонаціональних конфліктів. Варто враховувати, що рідна мова не тільки відрізняє один етнос від іншого, не тільки служить засобом спілкування людей однієї етнічної групи, але одночасно є основною умовою й гарантом самого існування даного етносу. Втрачаючи рідну мову, етнос або нація рано чи пізно втрачають риси самобутності й розчиняються, асимілюються з іншими націями. 

По-друге, створення реальних умов і можливостей для розвитку культури усіх етнічних груп, що проживають у даній державі. Як ми вже зазначали, один етнос відрізняється від іншого, насамперед, етнічною культурою. В це поняття крім мови, традицій, входять і такі елементи національної культури, як музика, література, театр тощо. Відповідно до проведених соціологічних досліджень, переважна більшість представників конкретної нації національну культуру вважає найважливішим фактором, що поєднує людей у єдину етнонаціональну спільність. Тут велике значення має заохочення державою активної діяльності різних етнонаціональних культурноосвітніх суспільств, які нині існують в усіх демократичних державах.

По-третє, формування з дитинства, з дитсадівського, шкільного віку почуття національної гордості при одночасному вихованні глибокої поваги до мови, культурі, самобутності, звичаїв, традицій інших етносів і націй. Така політика може бути здійснена тільки за допомогою загальнодержавної управлінської спрямованості. Мова йде про переорієнтацію усієї системи народної освіти, у якій були б враховані реальні потреби етнічних груп у розвитку мережі шкіл і культурних центрів, пропаганду цього двоєдиного завдання в засобах масової інформації (у газетах, журналах, радіо- і телепередачах).

По-четверте, уважне й делікатне ставлення з боку владних структур будь-якого рівня до потреб, запитів, образ представників національних меншостей у порівнянні із громадянами корінної (титульної) національності. Малі етнічні групи, перебуваючи "усередині" великий (корінної) нації й навіть маючи конституційні рівні права з усіма іншими  етносами, однаково почувають себе в чомусь ущемленими. Тому необхідне формування такої обстановки, у якій і вони відчували б себе повноправними членами суспільства у всіх сферах життєдіяльності - трудовий, політичній, культурній, побутовій та ін. Для запобігання конфліктним ситуаціям, малій етнічній групі, націям "краще передати, ніж не додати".

По-п'яте, створювати сприятливі економічні, соціальні, політичні, духовні умови для рівноправного розвитку всіх етнонаціональних груп, не допускаючи штучної, насильницької асиміляції (злиття). У багатонаціональних державах асиміляція - явище об'єктивне. Наприклад, у Росії поступово зникають малі етнічні групи, що проживають на Крайній Півночі, у Сибіру, на Далекому Сході. Представники малих етносів (а є такі, які нараховують кілька сотень чоловік) закінчують початкову або середню школу, виїжджають на навчання у великий обласний центр і вже додому не повертаються - одружуються або виходять заміж, створюють міжетнічну родину й виховують міжетнічних дітей. Так поступово малий етнос "розчиняється" в інших етнічних спільнотах. Однак більш-менш великі етноси "зливатися"