Соціологія

Процеси розвитку можуть здійснюватися у вигляді відкриття чи дифузії (інновації). Відкриття часто визнається як нова комбінація чи нове використання суми знань, тобто це досить серозний стрибок. Дифузія - це метод прирощення знань, ідей, ресурсів. Більшість матеріальних інновацій можна дуже швидко перевірити на ефективність впливу, а соціальні інновації потребують багато часу як для прояву, так і для перевірки. Деякі соціальні інновації неможливо втілити без радикальної зміни суспільства. Наприклад, побутові статеві й статусні відносини  у взаєминах подружжя західного типу культури неможливі у мусульманському чи традиційному суспільствах. Деякі соціальні інновації, наприклад, вступ України до НАТО, викликають соціальний протест, бо людям незрозуміла мета цієї інновації. Більшість інновацій досить ефективно руйнує старі та створює нові зразки соціальних відносин. В. Огбер (США) виділив три основні напрями інноваційного розвитку, які призводять до різних наслідків.

Дисперсія (множинні ефекти одного винаходу), на прикладі винаходу автомобілю, породила не тільки нові технології, розвиток техніки і інфраструктури. Автомобіль змінив сучасну цивілізацію в цілому, змінив систему цінностей, структуру життя і відпочинку людей, динаміку їхньої діяльності.

Попутні ефекти відкриття  ведуть до появи зовсім нових галузей знань або діяльності. Виробництво автомобіля змінило всю систему сервісу і обслуговування, а також пріоритетів суспільних цінностей.

Конвергенція (злиття ефектів декількох винаходів) змінює не тільки процес праці, а істотно впливає на  систему соціальних ролей і соціальних статусів.

Соціальні зміни у суспільстві відбуваються в результаті цілеспрямованої діяльності людей, яка може виступати навіть у вигляді неусвідомленої діяльності. Люди переміщуються з місця на місце, виробляють, розподіляють і споживають матеріальні та духовні блага, беруть участь у різноманітних перетвореннях, і все це називається соціальним процесом. Отже, соціальним процесом називається сукупність односпрямованих і повторюваних соціальних дій , які мають постійний і цілеспрямований характер.

Загалом, розвиток суспільства іде по лінії наростання прогресивних соціальних змін. Часто під прогресом розуміють досягнення  у сферах техніки, технологій і науки, за допомогою яких соціальні інститути суттєво трансформуються. Це дуже одномірний погляд. Те, що здається прогресом, може виявитися тупиковою лінією розвитку, тобто регресом. У якості критеріїв прогресу повинно брати чисельність та якість соціальних благ, які суспільство може надати громадянину.

Соціальні зміни відбуваються у вигляді соціальних рухів, які розглядаються як сукупність зусиль, спрямованих на підтримку чи дестабілізацію соціальної і політичної структури суспільства. Існує загальноприйнята система класифікації соціальних рухів.

Реформістські рухи розглядаються як спроби змінити окремі сторони суспільного життя і структури суспільства без повної його трансформації. Численні рухи за реформи (аболіціоністи - за скасування якогось закону, феміністи - за рівні права жінок, екологи - за збереження природи) можуть існувати в демократичному суспільстві за однієї умови - толерантного ставлення одне до одного, до суспільства і пересічних громадян.

Революційні рухи зазвичай прагнуть насильницької зміни соціальної системи, структури і функцій соціальних інститутів і організацій. Для виникнення цих рухів потрібна атмосфера соціальної нестабільності у суспільстві. Іноді цим терміном називають дуже істотні зміни у виробництві (промислова революція ), у науці (науково – технічна революція ), у культурі (культурна революція ), у нормах взаємовідносин чоловіка і жінки (сексуальна революція ).

Експресивні рухи виникають усередині соціальної системи, коли їх учасники націлені не на зміну системи, а на визнання своїх особистих потреб. Хіппі, рокери, бритоголові - це спроби створити свій сегмент суспільства, який не контролюється традиційними методами контролю.

Консервативні рухи виникають серед людей, які вважають, що зміни у суспільстві відбуваються занадто швидко, У своєму опорі вони можуть застосовувати як насильницькі, так і легальні засоби боротьби.

Соціальні рухи, як правило, процвітають у нестабільному суспільстві, яке потребує змін. Тільки там може виникнути потреба у появі сильного лідера і може існувати людська маса, що потребує такого лідера. У такому суспільстві (дезорганізованому) особистості тяжіють до втрати загальноприйнятих цінностей і стійких норм поведінки. Р. Мертон (США) дав членам дезорганізованих суспільств наступну соціально-психологічну характеристику:

- існує відчуття того, що ті, хто керує, байдужі до інтересів керованих; 

- існує відчуття того, що простий член суспільства не в змозі законним шляхом вирішувати свої проблеми; 

- існує загальне почуття даремності й марності особистих зусиль;

- існує переконання , що марно сподіватися на допомогу владних структур. Такий комплекс почуттів називається аномією.

Соціальна нерівність і несправедливість не завжди є причиною соціальних рухів протесту. Багато подібних соціальних систем існували століттями, бо люди знали своє соціальне місце і не претендували на інше. Але як тільки норми і цінності починають піддаватися сумніву, в суспільстві розгортаються процеси соціальних змін. Виникає ситуація  «зростаючих очікувань». Що це за явище? Відомо, що революції виникають не там, де люди бідують (там бунтують), а там, де умови життя починають змінюватися на краще. Революція - це результат невирішеного конфлікту між збільшенням надій на зростання добробуту і відсутності реальних можливостей для їх реалізації. Цей конфлікт доповнюється  почуттям відносної незадоволеності особистості, відчуттям соціальної несправедливості й статусною невизначеністю.

Відносна незадоволеність полягає в тому, що люди переконані: вони отримують менше, ніж мали б за статусною належністю або за докладеними зусиллями.

Соціальна несправедливість - дуже