Соціологія

1. Чим частіше винагороджується якийсь тип діяльності, тим ймовірніше, що особистість буде прагнути до її повторення. Якщо дії регулярно приводять до успіху, то мотивація до його повторення підсилюється і, навпаки, знижується у випадку невдачі.

2. Якщо винагорода (успіх) за визначений тип дій залежить від тих чи інших умов, то висока імовірність того, що людина буде прагнути до них  легальним чи незаконним способом досягнення цілі. Успіх буде штовхати людину до повторення дії. Якщо винагорода достатньо велика, людина переборе будь-які перешкоди для її досягнення.

3. Коли потреби близькі до насичення, у індивіда знижується мотивація до збільшення продуктивності діяльності, тобто стабільність одержання винагороди знижує творчий потенціал.

4. У соціальному обміні немає прямо пропорційної залежності між

винагородою і витратами. Якщо хтось у три рази збільшить свої зусилля на користь інших, це не означає, що його популярність зростає також у три рази. Причина у тому, що прагнення заощаджувати зусилля і в той же час бажання одержати якомога більшу винагороду діють одночасно, але різнонаправлено. Цей фактор і є основою складної структури людських взаємодій, де безкорисливість і особиста вигода, рівність зусиль і нерівність результатів поєднуються.

З розмаїття соціальних взаємодій соціологи Р. Парк і  Е. Борджес виділили процеси, які мають загальні риси: кооперація, конкуренція, пристосування, конфлікт, асиміляція, амальгамізація.

Кооперація (від лат. – разом діяти) у примітивних суспільствах була обумовлена необхідністю виживання людей. Одна людина була не в змозі захистити себе і свою родину від дикої природи. Сумісне виробництво привело до колективного способу життєдіяльності, який згодом був зафіксований у нормах і традиціях. В сучасних суспільствах люди свідомо об’єднують свої зусилля для досягнення загальних цілей. В основі кооперації лежать такі елементи поведінки як взаєморозуміння, погодженість дій, прийняття простих і взаємокорисних правил поведінки, консенсус відносно способів досягнення мети. При цьому особисті корисні цілі в більшою мірою слугують кооперації, ніж їхні симпатії і антипатії або безкорисливість. Таким чином, головний зміст кооперації полягає в досягненні сумісної користі на солідарній основі.

Кооперація у членів малих груп настільки звичайне явище, що люди навіть не замислюються над природою цього явища. Навіть яскраво виражені індивідуалісти змушені погодитися з тим, що вони знаходять задоволення в сімейному житті, в групах проведення дозвілля або сумісної праці. Стабільне існування групи і задоволеність її членів багато в чому залежать від еквівалентного обміну послугами і здатності кожного сумістити свої і колективні інтереси.

Конкуренція - це боротьба між індивідами, групами чи суспільствами за володіння цінностями, запаси яких обмежені і нерівним чином розподілені між учасниками соціальної взаємодії (це можуть бути території, ресурси, гроші, влада, статус, любов та інші цінності). Конкуренція існує на тому базисі, що люди ніколи не можуть задовольнити усі свої бажання і завжди прагнуть випередити своїх суперників. Особливість цього виду взаємодії полягає у тому, що вона зазвичай здійснюється відповідно до загальноіснуючих правил, головна мета яких – досягти успіху не шляхом знищення суперника, а випередження. Конкуренція і кооперація - це дві невід’ємні сторони нашого повсякденного життя.

Конкуренція і суперництво притаманні усім суспільствам, але в традиційному вони менш помітні, бо там існують стійко зафіксовані системи соціальних статусів. Конкуренція відбувається в малих групах, де люди прагнуть бути «першими серед рівних». У масовому суспільстві конкуренція відбувається за отримання статусів в усіх сферах громадського життя. Наприклад, особиста кар’єра залежить від місця у шкільному рейтингу учнів, від авторитету вищого навчального закладу, від особистих успіхів.

Яка ж соціальна мета  такого соціального інституту як конкуренція? По-перше, це спосіб розподілу матеріальних і духовних цінностей. Можна розподіляти недостатні цінності за критеріями віку, освіти чи соціального статусу; можна поділити їх порівну між усіма членами суспільства і тоді на них ніхто не зверне уваги через їх мізерну долю. Конкуренція створює не ідеальний, але раціональний механізм розподілу за принципом «кожному за результатами праці і за особистим вкладом».По-друге, це засіб поєднання зусиль, коли групи конкурують між собою, у них складаються не дуже приязні відносини, а це веде до боротьби по-справжньому, і результати стають більш високими. По-третє, це стимулювання особистих мотивів досягнення найкращих результатів. 

Разом з цим, досягнення успіху шляхом конкуренції може бути у деяких випадках обмеженим. При вирішенні складних задач, коли потрібно поєднати зусилля і знання, зростає продуктивність груп, які працюють за принципом кооперації. Також конкуренція має тенденцію перетворюватися у конфлікт, якщо конкурент програє у майстерності, здібностях і намагається компенсувати свої втрати шляхом насильства.

Пристосування - прийняття особою чи групою осіб культурних норм, цінностей і стандартів поведінки у новому середовищі, коли старі навички не приводять до задоволення потреб. Формування нового типу поведінки може здійснюватися як адаптація, мімікрія, підкорення, компроміс.

Компроміс - це тимчасова угода; як тільки сітуація змінюється, потрібно шукати новий шлях вирішення проблеми і на зовсім інших умовах. Необхідною умовою пристосування є терпимість стосовно нових умов життя і нових культурних цінностей.

Асиміляція - це процес взаємного культурного проникнення при збереженні в цілому домінуючої системи цінностей. Наприклад, прибулі у США у великій кількості