Соціологія

Однак як спеціальна (приватна) соціологічна теорія - теорія девіантної (такої, що відхиляється) поведінки зародилася й сформувалася на початку ХХ століття завдяки таким видатним ученим, як французький соціолог і філософ Э. Дюркгейм й американський учений Р. Мертон.

Основну причину поведінки, що відхиляється, Дюркгейм вбачав у аноміі - такому стані суспільства, коли цінності, норма та соціальні зв'язки або відсутні, або стають нестійкими й суперечливими. Аномія - це стан дезорганізації суспільства, його нестабільність, що породжує порушення громадського порядку й різні види девіацій.

Теорію аномії розвинув Р. Мертон. Головною причиною девіації він вважав розрив між цілями суспільства й соціально схвалюваними засобами досягнення цих цілей. Відповідно до цього Мертон виділив певні типи поведінки, які є крім того типами пристосування до суспільства - конформізм, інновація, ритуалізм, ретретизм, заколот. (Мертон Р. Соціальна структура й аномія// Соціологічні дослідження: - 1992р. - № 3, 4). Зрештою зміст теорії аномії, розробленої Дюркгеймом і Мертоном, виражається у відчуженості людини від суспільства, апатії, розчарованості в житті, злочинності.

Отже, що ж нині розуміється під поведінкою, що відхиляється?

Будь-яка система (фізична, біологічна, соціальна) - це динамічний стан, єдність процесів збереження й зміни. Девіація є властивістю як живої, так і неживої природи; загальною формою, механізмом, способом мінливості, а отже, і розвитку кожної системи. Оскільки соціальні системи пов'язані з людською життєдіяльністю, соціальна девіація реалізується шляхом девіантної поведінки. Що під цим розуміється?

1. Учинок, дія людини, що не відповідає офіційно встановленим нормам (стандартам, шаблонам).

2. Соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Якщо мова йде про одну людину, то це проблема психологів, педагогів, психіатрів. Якщо ж мова йде про соціальні спільноти, то це предмет соціології й соціальної психології.

Вихідною основою для розуміння відхилень є категорія норма - це межа, міра припустимої зміни (з метою збереження й зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі змін, при яких забезпечуються первісні якості об'єкта й немає перешкод для його розвитку.

Соціальна норма визначає історично сформовану в конкретному суспільстві міру дозволеної поведінки, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій, яка не може зашкодити іншим.

Соціальні норми можуть бути або негативними, або позитивними. Позитивні служать засобом прогресу системи, підвищення рівня її організованості, подолання консервативних або реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість: наукова, технічна, художня, політична й інші види діяльності.

Негативні, навпаки, дезорганізують систему, підривають її основи. Негативні відхилення - це соціальна патологія, до якої належать такі суспільні явища як злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція тощо.

Таким  чином, соціальне  відхилення – це дії й вчинки  людей, соціальних груп, які не відповідають установленим у даному суспільстві нормам, або визнаним стандартам і шаблонам поведінки.

Для того, щоб індивідуальні негативні відхилення від норм набували якості соціальних, необхідні такі умови:

-однакова спрямованість таких відхилень, схожість груп людей, що перебувають в однакових умовах;

- близькість або однаковість чинників, з яких вони виникають;

-наявність повторюваності, стійкості зазначених явищ.

Соціальні відхилення - це не випадкові факти, а процеси, які набули певного поширення в суспільстві або мають тенденцію до цього.

Разом з тим, визначення того, чи є та чи інша дія  девіантним вчинком представляє певну складність. 

По-перше, соціальні норми (стандарти, шаблони) не завжди виправдані й викликають розбіжності. Найважливішими характеристиками будь-якої норми є її корисність (суспільна необхідність), обов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей. Але корисність тут - відносна, вона може бути корисна для одних груп і шкідлива для інших. Якщо норма не буде обов'язковою, то вона постійно витіснятиметься іншими нормами. І, нарешті, якщо немає реалізації в поведінці, діяльності колективу, виникає проблема соціальних відхилень.

По-друге, при визначенні девіації виникає проблема, пов'язана з необхідністю поведінкових очікувань. Іноді правила не зовсім зрозумілі. Наприклад, перехід вулиці на червоне світло - це девіація? З одного боку, заборонено законом, а з іншого - уважається напівлегальним, доки не порушується робота транспорту й нікому не наноситься шкода. 

По-третє, якщо норми і правила чітко несформульовані, серед населення можуть виникнути розбіжності щодо їхньої законності й правильності. Інакше кажучи, у плюралістичному суспільстві девіантна поведінка з погляду однієї групи людей може вважатися нормою для інших груп людей.

Всі ці фактори релятивної природи девіації, невизначеність очікувань, розбіжності з приводу тлумачення правил свідчать про те, що навішувати ярлик девіантності на певний тип поведінки за всіх обставин неприпустимо. Однак є певні типи поведінки, які завжди вважаються девіантними.

Досвід історії людства свідчить про те, що соціальні відхилення властиві будь-якому суспільству й проявляються вони в різних формах. Однак у їхньому