Соціологія

В соціології виділяють два основних напрямки соціальних змін. Еволюційні соціальні зміни - це часткові й поступові зміни, які шляхом зменшення або збільшення потрібних елементів ведуть до появи нової якості явища. В суспільстві– це шлях реформ, що організуються свідомо і в результаті яких суспільство може істотно змінюватися. Революційні соціальні зміни, як правило, спираються на насильницькі методи впровадження і приводять до радикальної зміни соціального явища. Соціальні революції не зводяться до акту політичного завоювання влади, бо вони являють собою цілу низку перетворень усіх сторін життєдіяльності. Зверніть увагу, що, революції як спосіб розв’язання проблем, не можуть мати особистісної оцінки – негативної чи позитивної. Це усього лише спосіб зміни реальності.

Соціологи різних напрямків одностайно фіксують той факт, що соціальні зміни відбуваються за стандартною схемою - поява, зростання, розквіт, криза і перетворення у нове явище, яке може виступити спадкоємцем, а може стати суперником. Більшість соціальних змін мають певні часові цикли - короткі й довгі. Цикли являють собою визначений ряд однорідних змін, де кінцева точка, так би мовити, повторює первісну, але вже за інших умов і на іншому рівні. В німецькій класичній філософії це явище називалося діалектикою. В одній точці часу може існувати безліч циклів, які взаємодіють або існують паралельно. Вчені вже давно звернули увагу на циклічність розвитку культури, наукових винаходів, економічних і соціально-політичних криз. Людство ще не навчилося ефективно використовувати це знання, але вже потерпає від цього. Наприклад, середня тривалість життя людини в сучасному суспільстві сягає 70 – 75 років, а період становлення молодого покоління займає десь 25 років. Також відомо, що в середині ХХ–го століття процес удвоєння знань займав до 30 років, а сьогодні – від 5 до 10 років. Таким чином, людина минулого століття була повинна пристосовуватися до соціокультурних і технічних змін максимум два рази – оновлювати професійний рівень, технічну культуру, рівень знань. Сьогодні знання спеціаліста застарівають за декілька років, він має постійно навчатися і пристосовуватися до нових норм і правил. Такі короткі цикли виснажують людину, а  суспільство приводять до стану постійної кризи. Згідно з теорією «довгих хвиль» (до 50 років) піки соціальної напруженості, економічні спади і підйоми регулярно повторюються у більшості розвинених країн. Людство за допомогою науки вчиться опановувати ці рушійні сили. Це одна з причин, яка пояснює причини виникнення політики глобалізму, контролю за технічним рівнем країн, за способами використання ресурсів з боку потужних держав світу.

Умовно кажучи, на розвиток соціальних змін діє декілька суттєвих факторів.

По-перше, науково-технічна революція ХХ століття радикально змінила соціальну структуру суспільства. Замість замкнутих соціальних і професійних груп виникло суспільство особистостей. Соціальна мобільність стала ознакою нашого часу. Виділяють декілька істотних  тенденцій впливу.

1. Часті зміни в технології вимагають постійної зміни старих норм, соціальних статусів і ролей. Іде дуже прискорене оновлення складу професійних груп, суть якого становить внутрішня і зовнішня конкуренція членів соціальних груп. Одні виграють, інші уходять на периферію буття.

2. Нові технології радикально змінили умови виробництва, праці та трудових відносин. Завдяки використанню знань і міжнародних освітніх й комунікаційних систем сьогодні руйнуються національні суверенітети, кордони і державні інтереси. Виникають наднаціональні спільноти, економічні й соціально-політичні організації.

3. Нові технології переносять первинність з виробничих сфер на науково-дослідницькі. Інтелектуальна власність приносить не менше грошей, ніж виробництво. 

Суттєвим фактором соціальних змін стала ідеологія. Вона є сукупністю ідей і уявлень про соціальні і політичні шляхи розвитку суспільства, які відповідають інтересам відповідних класів і соціальних груп. В періоди соціальних криз – французької буржуазної революції у ХVII ст., Жовтневої революції в 1917 році, ідеологія має визначну роль, бо націлена на зміну соціальної реальності й містить директиви для дії і стилю поведінки широких мас. 

Коли зміни проходять на рівні реформ, роль ідеології менш помітна, бо на поверхні лежать суто економічні та соціальні питання, такі як низький рівень життя, корупція, безробіття та інше. Нерідко в ході політичної боротьби домінуючою стає партикулярна ідеологія, тобто система поглядів та ідей вузької групи людей, соціальної групи або партії, які не можуть відображати інтереси більшості членів суспільства. Будь-яка соціальна чи економічна реформа повинна базуватися на врахуванні інтересів найбільш вагомих прошарків і класів. Відсутність чітких соціальних орієнтирів і реальних кроків у цьому напрямку з боку правлячої еліти України привело суспільство до стійкої політичної апатії, яка є стадією визрівання соціального конфлікту.

Інформаційно – комунікативний фактор належить до процесів вироблення програм соціальних змін, пошуків шляхів і засобів їх реалізації у конкретних управлінських рішеннях. Сьогодні цю задачу виконує соціальна інженерія, за допомогою якої моделюються