Соціологія

Через систему статусів ми одержуємо картину соціальної структури суспільства, яка визначається суспільним поділом праці й розташовується, так би мовити, в горизонтальній площині.

З погляду соціології всі групи рівні, але в реальному житті вони розділені відносинами нерівності: одні групи за своєю соціальною роллю вище чи нижче за інших.

Соціальна структура перетворюється на соціальну стратифікацію -сукупність розташованих у вертикальному порядку соціальних шарів з точки зору їхньої міри доступу і міри споживання соціальних благ. Соціальна стратифікація виступає важливим індикатором соціальної нерівності людей.

Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, що володіють значно більшими ресурсами багатства і влади, ніж інші групи. Нерівність відіграє значну роль у суспільстві. За її допомогою ми можемо розмістити одні групи вище чи нижче від інших. Соціальна структура перетворюється на соціальну стратифікацію - сукупність розташованих у вертикальному порядку соціальних шарів. Що ж визначає великі та малі соціальні групи? Соціологи виділяють чотири головних виміри стратифікації - прибуток, влада, освіта, престиж - це канали доступу до соціальних благ і статусу в суспільстві.

Таким чином, соціальна структура виникає з приводу суспільного поділу праці, а соціальна стратифікація - із приводу суспільного поділу результатів праці, тобто соціальних благ. З огляду на це у будь-якому суспільстві виникає нерівне розташування соціальних шарів за критеріями, що були наведені вище.

Саме поняття «страта» (пласт) означає багаторівневе суспільство, у якому різні прошарки населення займають ті чи інші позиції, які поступово переміщаються.

Ідеї про соціальну стратифікацію протистоять марксистському вченню про класи як основу соціальної структури суспільства і зародилися у вітчизняній соціологічній думці. Так, П.А. Сорокін ще в період перебування в Росії (у 20-х pp.) систематизував і поглибив цілий ряд понять, що стали домінуючими в теорії стратифікації - «соціальна мобільність», «одномірна і багатомірна стратифікація» та інші. Пізніше в розвиток цієї теорії зробили внесок багато представників різних течій західної соціологічної думки. Вона увібрала в себе ідеї М. Вебера про класи в індустріальному суспільстві та про соціальну взаємодію. Деякі автори (Р. Дарендорф, Р. Коллінз) привнесли до теорії соціальної стратифікації ідеї соціального конфлікту. В основі теорії стратифікації лежить ідея конкуренції різних груп за статусними ознаками: владними, майновими, професійними, освітніми та іншими. Конкуренція на основі стратифікаційних розходжень є рушійною силою історичного розвитку. Соціальні зміни можуть відбуватися як революційним, так і еволюційним шляхом. При цьому останній є творчим. Пропонуються різні головні приводи,  які ведуть до стратифікації.

Західногерманський соціолог Р. Дарендорф запропонував у якості критерія соціальної стратифікації розглядати політичне поняття «авторитет», яке найбільш повно характеризує боротьбу між групами за владу. На основі цього поняття він поділяє все сучасне суспільство на керуючих і керованих. У свою чергу, керуючі поділяються на дві підгрупи: власники і менеджери. Керована група також поділяється на дві підгрупи: робочу аристократію і некваліфікованих робітників. Між цими двома групами знаходиться численний «середній клас».

Американський соціолог Л.Уорнер, як уже було зазначено, виділив шість основних класів за чотирма критеріями - прибуток, професійний престиж, освіта, соціальне походження.

Б.Барбер (США) провела стратифікацію суспільства за такими показниками - престиж, професія, влада, доход чи багатство, освіта, релігійна значимість, становище родичів, етнічна приналежність. Французький соціолог А.Турен вважає, що в сучасному суспільстві соціальна диференціація відбувається не стосовно цих ознак, а за доступом до інформації. Панівне положення займають ті люди, які мають доступ до найбільшої кількості інформації.

Основоположник теорії стратифікації П. Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві може бути трьох видів: економічна, політична і професійна. Це означає, що ми повинні розділяти суспільство за критеріями доходу, за критеріями впливу на поведінку членів суспільства і за критеріями, пов'язаним з успішним виконанням соціальних ролей.

Точку зору П. Сорокіна розвинув його учень Т. Парсонс, який вважав, що в основу стратифікації покладено ціннісні орієнтації членів суспільства на конкретному етапі розвитку. При цьому включення людей до означених соціальних груп здійснюється за такими ознаками:

- якісними характеристикам членів суспільства, які визначаються соціальним походженням та існуючими статусами (походження, родинні зв’язки, особистісні якості та здібності);

- характеристиками володіння матеріальними і духовними цінностями (грошима, засобами виробництва, матеріальними і мистецькими цінностями, можливостями ідеологічного і владного впливу);

- рольовими характеристиками,  що обумовлюються ранговими статусами і набором соціальних ролей (посада, рівень професіоналізму, рівень знань). 

Для заохочення розподілу людей за соціальними статусами використовується практика винагороди, яка використовується як для мотивації діяльності, так і для підтримки системи нерівного розподілу не стільки за працею, скільки за значимістю соціального статусу, наприклад, праця робітника й інженера.

У країнах колишнього соціалізму, як і в ряді країн Африки і Азії, фактор влади став основою розподілу статусів, ресурсів і соціальної нерівності.

Можна зробити висновок: під соціальною стратифікацією розуміється наявність у тому чи іншому суспільстві безлічі соціальних спільнот, представники яких розрізняються між собою нерівним обсягом влади, матеріальних благ, прав і спільностей, привілеїв і престижу. У цій системі суспільство може заохочувати одні напрямки діяльності, пригнічувати або відкидати інші.

Теорія соціальної стратифікації є методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності. Соціальна мобільність - це зміна індивідом чи групою соціального статусу, місця, займаного в соціальній