Соціологія

Предмет:

Соціологія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

212

Мова:

Українська

Оцінка:

чоловіки і жінки. Для кожної з цих груп характерні близькі моделі поведінки, а члени цих груп усвідомлюють свою приналежність на суб’єктивному рівні. Одна і та ж людина може входити до безлічі соціальних груп. Наприклад, за ознакою статі – чоловік, за віком – пенсіонер, за сімейним статусом – одружений, батько, дідусь, за місцем проживання - мешканець міста, за фахом – службовець, за кольором волосся – шатен, за характером - флегматик і таке інше. Виділяють первинні ознаки (такі, що мають постійний характер, наприклад, за ознакою віку або національності), і вторинні (які не можуть суттєво вплинути на модель поведінки - за кольором волосся або хобі. Людей, незалежно від рівня усвідомлення, поєднують соціальні інтереси, єдність статусів і соціальних ролей. У офіцера і робітника навряд чи знайдуться спільні інтереси за професійною ознакою, але за спільним інтересом - рибальством - вони завжди знайдуть спільну мову. На деякий час вони можуть стати добрими друзями і мати спільні мотиви поведінки, які обумовлені соціальним інтересом.

Соціальні інтереси – це реальні життєві прагнення особистостей, якими вони усвідомлено чи не усвідомлено керуються у своїх діях, і які обумовлюють їхнє положення в суспільстві. Усвідомлення спільних інтересів здійснюється постійно в процесі порівняння життєвого рівня і соціальних умов з іншими соціальними групами.

Спільність людей за декількома соціально значимими ознаками називається прошарком, наприклад, за віком і фахом – молодий викладач.

Особливим елементом соціальної структури є соціальне коло - соціальна спільність, яка самостійно виникає з метою обміну інформацією і для захисту свого статусу і рівня споживання. Відсутність конкретних критеріїв робить такі групи нестабільними з точки зору складу. Існує один об’єднувальний принцип, який демонструється у вислові: «Ця людина не нашого кола». Статусні кола формуються в основному за ознакою приналежності до однієї субкультури, доступ до якої для інших утруднений. Наприклад, особливі норми поведінка характерні для «золотого юнацтва» , артистичного бомонду, аристократичного світу, спортивних фанів. Статусне становище охороняється дуже ретельно.

Друга група чинників у відносинах "рівність-нерівність" виходить з таких критеріїв як економічне становище (наявність засобів виробництва), спосіб отримання доходу, влада, освіта, престиж.

Цей вид економічної нерівності існує у вигляді класової структури і аналізується за допомогою теорії класів.

Перший аналіз класової структури був зроблений К.Марксом і Ф. Енгельсом і далі розвинений марксистами. За основу розподілу суспільства на протиборчі класи беруться такі ознаки класу - відношення до засобів виробництва (володіння чи не володіння); роль у громадській організації праці (керуючі чи керовані); місце в системі влади (пануючі чи підлеглі); спосіб одержання і розмір суспільних благ (багаті чи бідні). Хрестоматійне визначення класів належить В. Леніну: «Класами називаються великі групи людей, що розрізняються за їхні місцем в історично обумовленій системі суспільного виробництва; за їхнім відношенням (здебільшого закріпленому й оформленому у законах) до засобів виробництва; за їхньою роллю в громадській організації праці; а отже, за способами одержання і розмірам тієї частки суспільного багатства, яку вони отримують» (Ленін В.І. Повн.зібр. твор., - Т.39 С. 35)

Марксизм поділяє класи на основні і неосновні. Основними є ті, чиє

існування визначає характер суспільно-економічної формації: рабовласники і раби (рабовласницьке суспільство); феодали і кріпаки (феодальне суспільство); буржуазія і пролетаріат (буржуазне суспільство). Окрім основних існують залишки старих і нових класів, які зароджуються. Безсумнівно, теорія класової боротьби, за умови перерозподілу ресурсів залишається актуальною і зараз. Але багато сучасних соціологів зазначають обмеженість такого підходу визначення класів тільки з позицій наявності чи відсутності власності. В СРСР панувала сталінська примітивна модель соціальної структури: робітники, колгоспне селянство і прошарок - інтелігенція. Всі інші групи викреслювалися з реального життя в прямому і переносному сенсі.

Більшість сучасних західних соціологів (М. Вебер, Т. Парсонс, Р. Мертон, К. Девіс) розглядають відносини "рівність - нерівність" майже з тих же позицій, що і К. Маркс: характер власності, обсяг влади, розмір і спосіб одержання доходу, освіта. Однак кардинально розрізняється трактовка власності — вона розглядається не як засоби виробництва з усіма похідними відносинами, а як саме власність. Найбільш повно розробив вертикальну теорію класів М. Вебер. Так само як і Маркс, Вебер бачить базовий критерій для утворення соціальних класів у наявності власності. Але на відміну від Маркса, Вебер виділяє такі фактори, що впливають на утворення класів: престиж, рівень доходів, наявність влади, освіта.

М.Вебер надає поділу усередині класів значно більшого значення, ніж марксисти. Наприклад, клас буржуазії не є монолітним. Існує декілька самостійних класів - промисловців, торговців і рантьє, робітничий клас розбивається на декілька (у залежності від виду власності підприємств, на яких вони працюють), бюрократія виступає як самостійний клас у сучасному суспільстві.

М.Вебер уперше закладає в основу класового поділу систему не тільки економічних, але й соціальних критеріїв.

По-перше, соціальний клас формується на основі близькості статусних профілів, тобто ряду критеріїв, з яких власність на засоби виробництва є основою класового поділу.

По-друге, кожен клас володіє різними соціальними можливостями в силу освіти, престижу праці, інтелекту, професійності.

По-третє, кожен соціальний клас має власну субкультуру, яка підтримується у вигляді традицій, а також класовою самосвідомістю, що стає загальною у «класі для себе».

Субкультура - це система поведінки, комплекс цінностей