Соціологія

За родом діяльності організації розрізняються відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства. Більшість з них включають якісно різні підсистеми. Так, у виробничій організації, як правило, є технічна, економічна, управлінська, соціальна підсистеми. Соціальна організація поєднує своїх членів загальними інтересами, цілями, цінностями, нормами, тому вимагає від своїх членів певної лояльності. У свою чергу, кожна особистість  має до організації свої особисті вимоги, такі як захист її соціального стану, її професійного і статусного зростання, саморозвитку свідомості. Від взаємодії цих двох тенденцій залежить соціальна ефективність організації.

Ми знаємо, що організації можуть виникати у два способи – в результаті відповідного політичного чи адміністративного рішення (формальна організація), або шляхом добровільного поєднання зацікавлених особистостей (неформальна організація). Головними критеріями такого поділу служить ступінь формалізації зв'язків, статусів і норм, що існують у системах.

Формальна організація, як правило, виникає, якщо існує потреба у вирішенні соціально – політичної проблеми. В її основі лежить поділ праці, їй притаманна глибока спеціалізація, діяльність такої організації чітко регламентована, обумовлена юридичними нормами. Поділ праці виступає як ієрархія (система статусів) посад, а кожна з них наділена певними функціями. У такій організації строго упорядковуються посадові статуси за однорідністю діяльності, створюється ієрархія у вигляді  керівник - підлеглі.

Для успішного функціонування формальної організації необхідна ділова інформація. Як правило, формальна організація орієнтується не на якусь конкретну особу, а на ціль і розрахована на робітників, підготовлених для виконання конкретних функцій. Між суб'єктами не передбачаються жодні інші відносини, крім службових, які регламентовані адміністративними правилами внутрішнього розпорядку і наказами. В основі діяльності лежить принцип доцільності.

Одним з перших ввів у соціологію категорію формальної організації німецький вчений М. Вебер. Він же висловив вірне припущення, що формальна організація, як правило, прагне перетворитися в бюрократичну систему. Він досить високо оцінював роль бюрократії, стверджуючи, що без неї неможливий технічний, технологічний, організаційний процес. Вебер сформулював основні риси бюрократії ідеального типу. Цьому типу притаманні такі властивості: управлінська діяльність відбувається постійно; існує межа відповідальності й прав, влади і компетенції на кожному рівні керування; керівник здійснює контроль за підлеглим чиновником, який відділений від власності на засоби керування, а посада відділена від суб'єкта, який виконує адміністративні функції; управлінська робота стає особливою професією; існує система підготовки чиновників, управлінські функції документуються; головним у керуванні є принцип безособовості. В той же час неконтрольована бюрократія прагне перетворити будь-яку організацію на інструмент задоволення своїх потреб.

На противагу формальним організаціям виникають і функціонують неформальні організації. Вони являють собою спонтанно сформовані системи соціальних зв'язків, взаємодій, норм міжособистісного і міжгрупового спілкування. Неформальні організації виникають там, де неспроможність формальної організації викликає порушення важливих для життєдіяльності всього соціального організму функцій. Головний принцип існування – це компенсаційність порушень за рахунок спрямованої самоорганізації і саморегуляції. В основі механізму такої компенсації лежить спільність інтересів організації і її членів та добровільність об’єднання.

Особистість зберігає відносну автономію стосовно організації. Завдяки цій автономії працівник одержує право вибору конкретних форм службової поведінки і взаємодії з іншими членами організації. Неформальна організація як безпосередня спонтанна спільність людей, заснована на особистому виборі зв'язків і асоціацій між собою, припускає особистісні неформалізовані службові відносини, вирішення організаційних задач способами, відмінними від формальних розпоряджень та інше. Спонтанна взаємодія людей додає гнучкості організаційній поведінці. Якщо формальна організація спирається на тверду структуру влади, зафіксовану в ієрархії посадових функціональних позицій, то в неформальній організації подібна структура носить ситуативний характер. Неформальна організація створює великі можливості для творчої, продуктивної діяльності, розробки і впровадження нововведень.

Розглянувши видові характеристики організацій, необхідно здійснити їх класифікацію за характером діяльності. Виділяються такі види соціальних організацій:

1.Ділові організації - фірми й установи, що виникають для вирішення комерційно-виробничих задач чи є підсистемами більш широких соціальних інститутів. Цілі працівників не завжди пов'язані з цілями власників і участь у їхній роботі є способом одержання засобів до існування. Основа внутрішнього регулювання - адміністративний розпорядок, принципи єдиноначальності, призначення, комерційної, наукової й іншої доцільності.

2.Громадські союзи, масові організації, цілі яких виробляються «зсередини» і являють собою узагальнення індивідуальних цілей учасників. Регулювання забезпечується спільно прийнятим статутом, принципом виборності, тобто залежністю керівництва від керованих. Членство в них дає задоволення політичних, соціальних, економічних, особистих потреб.

3. Існують проміжні види організацій, наприклад, кооперативні (сільськогосподарські, рибальські, старательські артілі), що поєднують у собі основні ознаки союзів, але виконують підприємницькі функції. Їх варто відрізняти від споживчих кооперативних організацій (споживспілки, житлокооперативи і т.п.).

4. Ще один організаційний вид являють собою асоціативні організації -родина, наукова школа, неформальна група. У них помітна певна автономія від середовища, відносна стабільність складу, ієрархія (верховенство, лідерство), порівняно стійкий розподіл учасників (за ролями, престижем), прийняття спільних рішень. Регулятивні функції здійснюються спонтанно. Ступінь їхньої формалізації незначний. Вони будуються за принципом взаємного задоволення інтересів, коли не загальна ціль є чинником об'єднання, а цілі одне одного, тобто мета одного учасника служить засобом досягнення цілі іншого. Загальні цілі співпадають з індивідуальними.

5. Подібні організаційні ознаки має і такий тип спільності як громада. Спочатку люди селяться разом, щоб через сусідські зв'язки використовувати індивідуальні здатності один одного, підкоряючись при цьому доцільності (дотримуючись планування вулиць, форм і розмірів житла, структури спеціалізації). По мірі урбанізації