Специфіка культурологічного знання

Будучи однією з найрозвинутіших мов світу (Словник української мови в 11 томах видання 1970-1980 рр. подає понад 140 тис. слів та словникових статей, а в картотеці Інституту мовознавства АН України зібрано понад 5 млн. карток, до яких занесені українські слова з діалектними варіантами), українська мова є законодавчо оформленою і проголошеною парламентом України державною мовою, а отже, виконує сьогодні надзвичайно широке коло державних суспільних функцій.

Серед сучасних суспільних функцій української мови варто виокремити надзвичайно важливу для нас і таку, як засіб вузівського викладання та навчання. При цьому зазначимо, що й підготовка всієї науково-методичної літератури, вся навчально-допоміжна робота здійснюється у нас в університеті державною мовою. Мова в даному разі виступає не просто як основний засіб комунікації, а і як могутній арсенал, невичерпна скарбниця національної духовності. Українська мова в навчальному процесі – найблагодатніший ґрунт для формування внутрішньо сильної та багатогранної особистості.

 

5.Тенденції взаємодії культури і цивілізації на сучасному етапі 

Питання про взаємодію культури та цивілізації – одне з найбільш дискусійних на сьогодні. Ні у кого не викликає сумнівів те, що культура відіграє не просто особливу, але вирішальну роль у перспективі глобальної цивілізації.

Одна з позицій учених, досить поширена, виходить із твердження про те, що суспільство й сьогодні, й у майбутньому буде являти собою сукупність низки самостійних у своєму розвиткові цивілізацій і культур, що не мають спільної території. У цьому розумінні цивілізація є специфічною історією народів, яка має культурно замкнутий індивідуальний характер.

Осмислення культурного ядра техногенної цивілізації (а саме такого вигляду почала набувати європейська цивілізація) та його порівняння із системою цінностей традиційного типу цивілізації дало можливість побачити не лише безперечні досягнення першої, а й породжені західноєвропейською шкалою культурних цінностей глобальні кризи. А значить, і поставити питання: які орієнтири повинні змінитися в культурі цієї цивілізації, щоб її криза була б подолана, й на яких культурних нововведеннях може ґрунтуватися новий тип цивілізаційного розвитку. Взаємодія культур Заходу і Сходу буде народжувати нові життєві сенси, формувати культурний фундамент нового циклу цивілізаційного розвитку.

Ще одна концепція відбиває прагнення людства до загальнопланетарної взаємодії, до взаємозалежності та культурної єдності. Вона виходить із того, що у кожній цивілізації якась частина культурних (у першу чергу, соціальних і моральних) цінностей має загальнолюдський характер та являє собою загальний набуток людства, пов’язаний із його долею. До таких цінностей належать становище особистості у суспільстві, світський і релігійний гуманізм, інтелектуальна свобода, що забезпечує розвиток науки, естетична й художня свобода, низка економічних цінностей тощо.

На цій основі виникає ідея про метакультуру як загальний культурний знаменник і перспективу розвитку глобальної (світової) цивілізації, за умови збереження мозаїчності, специфіки локальних культур та цивілізацій.

Метакультуру в цьому випадку розглядають як накопичення загальнолюдських цінностей, що сприяють виживанню і розвитку людства як єдиного цілого. Найчастіше підкреслюють, що формування метакультури, по-перше, можна розглядати тільки як тенденцію, по-друге, як перспективу на майбутнє, а по-третє, як чинник подолання загальнолюдської кризи й переходу до нового типу цивілізації, до принципово нової людської історії.

Світова загальнолюдська цивілізація у нашому розумінні – не уніфіковане, знеосіблене співтовариство людей, що сформувалося на основі західної економічної системи, а багатоманітна спільність, що зберігає самобутність й унікальність у народах, які її становлять. Її фундаментальною характеристикою може стати глобальний культурний простір як наслідок міжкультурного і міжцивілізаційного діалогу.

Наскільки реальна така перспектива? Однозначно відповісти на це питання сьогодні важко, оскільки людство, обтяжене духовною кризою на початку третього тисячоліття, опинилося перед обличчям складного вибору соціокультурних цінностей, які мають скласти ядро нової цивілізації. Крім того, коли, як стверджують етнографи, існує певний “оптимум відмінностей”, що вважається постійною умовою розвитку людства, то можна бути впевненими, що відмінність між окремими суспільствами і групами в середині них щезне тільки для того, щоб з’явитися в іншій формі (К.Леві-Строс). Самобутність – основоположна умова універсальності.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

 

1.Ким і коли було започатковано вживання терміна “цивілізація” і який його зміст?

2.Які три підходи існують у науці стосовно трактування поняття “цивілізація”?

3.Хто з науковців розробляв проблему цивілізації?

4.Які ознаки цивілізації виділили науковці в ході дискусії щодо древніх міст, яка відбулася 1958 р. в Чикаго?

5.Як співвідносять поняття “культура” і “цивілізація” О.Шпенглер, М.Бердяєв, А.Тойнбі, П.Сорокін?

6.Які класифікації типів цивілізацій Вам відомі?

7.Як класифікує типи цивілізацій ЮНЕСКО?

8.Скільки етапів пройшла українська культура у своєму розвитку? Стисло охарактеризуйте їх.

9.Назвіть основні тенденції взаємодії культури і цивілізації на сучасному етапі.

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Хто запровадив термін “цивілізація”:

a.Гольбах;

b.Мірабо;

c.Буланже;

d.Жуффруа;

e.Тейлор.

 

2. Який науковець трактував цивілізацію як останню стадію розвитку культури, що вирізняється стрімким розвитком науково-технічних досягнень і занепадом духовних культурних форм?

a. А.Тойнбі;

b. О.Шпенглер;

c. М.Вебер;

d. Ф.Конечни;

e. Л.І.Мечников

 

3. Як характеризував цивілізацію російський філософ Н.Бердяєв?

a. як заключний етап розвитку будь-якої культури;

b. як “смерть духу культури”;

c. як соціокультурний феномен, обмежений певними просторово-часовими рамками;