Специфіка культурологічного знання

e. як певну стадію розвитку суспільства, що наступає після дикості і варварства.

 

4. Наявність яких основних ознак говорить про існування цивілізації?

a. великі міста, мистецтво, література;

b. великі міста, монументальна архітектура, писемність;

c. урбанізація, розвиток науки і техніки;

d. держава, класове суспільство, писемність;

e. землеробство, скотарство, ремесло.

 

5. Як характеризують поняття “цивілізація” у широкому розумінні:

a. як етап суспільного розвитку, що приходить на зміну варварству;

b. як особливий тип органічної цілісності, що є або симптомом;

c. занепаду культури, або її найвищою стадією;

d. як будь-яку форму існування живих істот;

e. як історичний тип культури, локалізованої в часі й просторі;

f. як синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства.

 

6. Як називається науковий підхід у культурології, згідно з яким цивілізаціями вважаються якісно різні унікальні етнічні або історичні суспільні утворення:

a. унітарний;

b. етно-історичний;

c. локально-історичний;

d. стадіальний;

e. етнографічний.

 

7. Який науковець у своїх дослідженнях виділив 21 цивілізацію:

a.П.Сорокін;

b.О.Шпенглер;

c.Ф.Конечни;

d.І.Кант;

e.А.Тойнбі.

 

8. На які види поділяються цивілізації за панівним типом господарської діяльності:

a. землеробські та індустріальні;

b. традиційні і техногенні;

c. “інтравертні” та “екстравертні”;

d. “відкриті” й “закриті”;

e. “холодні” й “гарячі”.

 

9. Як називається четвертий період розвитку української культури:

a.доба княжої держави;

b.радянський період;

c.сучасний період;

d.литовсько-польська доба;

e.козацько-гетьманська доба.

 

10. До якого типу цивілізації належить українська:

a.антична;

b.західноєвропейська;

c.індустріальна;

d.слов’янська;

e.сучасна східна.

 

 

ТЕМА 4. ТЕХНІКА – НАУКА – КУЛЬТУРА

ТА ПРИРОДА ЛЮДИНИ

 

Мета: розглянути феномен науки і техніки у культурному контексті; з’ясувати наукові підходи до проблеми розвитку науки й техніки у загальнолюдському цивілізаційному поступі; зробити порівняльний аналіз сцієнтичної та антисцієнтичної світоглядних позицій у культурі; визначити основні риси техногенної цивілізації, з’ясувати причини її кризи і шляхи виходу з неї. 

 

ПЛАН

1.Наука та техніка як складові частини матеріальної і духовної культури. Сутність науково-технічного прогресу. 

2.Сцієнтизм й антисцієнтизм. Концепція “двох культур” Ч.Сноу. 

3.Криза техногенної цивілізації і шляхи виходу з неї. 

 

ЛІТЕРАТУРА

•Библер В.С. От наукоучения к логике культуры. – М., 1980.

•Вернадский В.И. Несколько строк о ноосфере // В кн.: Научная мысль как планетное явление. – М., 1991.  

•Ясперс К. Современная техника // В кн.: Новая технократическая волна на Западе. – М., 1986. 

•Швейцер А. Упадок и возрождение культуры. – М., 1993.

•Сноу Ч.П. Две культуры. – М., 1973.

•Культурология / Сост. А.Радугин. – М., 1996.

•Культурология: Учеб. пособие для студ. вузов / Под ред. В.И.Добрынина. – Ростов-на-Дону, 1998.

•Энциклопедический словарь по культурологии. – М., 1997.

 

1. Наука та техніка як складові частини матеріальної й духовної культури. Розгляд зазначеної проблеми слід починати з визначень понять “наука” та “техніка”. Почнемо з першої. 

Наука – сфера людської діяльності та одна з форм суспільної свідомості, функція якої – вироблення й теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність.

Наука включає в себе як діяльність щодо одержання нового знання, так і її результат – обсяг знань, що лежать в основі наукової картини світу. Безпосередніми цілями науки є опис, тлумачення й передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, що нею відкриваються. Система науки умовно поділяється на природничі, гуманітарні і технічні науки. Наука зародилася у стародавньому світі у зв’язку з потребами суспільної практики, почала складатися як система у ХVІ – ХVІІ ст. (наукова революція) у ході історичного розвитку перетворилася у виробничу силу (матеріальний бік науки) та важливий соціальний інститут (духовний бік науки), що впливає на всі сфери суспільства. Починаючи з ХVІІ ст. обсяг наукових знань подвоюється приблизно кожні 10-15 років. У розвитку науки чергуються екстенсивні й революційні періоди – наукові революції, що призводять до зміни структури науки, принципів пізнання, категорій і методів, а також форм її організації. Для науки характерним є діалектичне поєднання процесів її диференціації та інтеграції, розвитку фундаментальних і прикладних досліджень.

Наукове пізнання ґрунтується на цілій низці принципів, що визначають, уточнюють, деталізують форми наукового пізнання й наукового ставлення до осягнення дійсності. Перелічимо основні принципи наукового пізнання:

1.Принцип об’єктивності означає визнання факту існування незалежно від людини і людства, від його свідомості й інтелекту, зовнішнього світу і можливості його пізнання.

2.Принцип причинності (детермінізму) полягає у твердженні, що всі події в світі пов’язані між собою причинним зв’язком. Згідно з принципом детермінізму подій, у яких немає реальної причини, не буває. Не буває також подій, що не тягнуть за собою якихось матеріальних, предметних наслідків. Значить, принцип причинності утверджує наявність у Всесвіті природних збалансованих способів взаємодії об’єктів. Лише на його основі