Специфіка культурологічного знання

•Энциклопедический словарь по культурологии. – М., 1997.

 

1. Еволюція поняття “цивілізація”. Коли ми вживаємо поняття “цивілізація”, то мова йде про термін, що несе надзвичайно велике семантичне й етимологічне навантаження. Однозначного його трактування немає ні у вітчизняній, ні у зарубіжній науці.

Слово “цивілізація” з’явилося ще в античну епоху як визначення якісної відмінності античного суспільства від варварського оточення. Тоді латинське civilis означало громадянський, державний. Пізніше, в епоху Просвітництва, поняття “цивілізація” перетворюється на науковий термін (ця заслуга належить філософу В.Р. Мірабо). А завдяки філософам Буланже і Гольбаху ця категорія починає використовуватися як характеристика вищої стадії соціокультурного розвитку (дикість – варварство – цивілізація). Отже, спочатку це поняття розвивалося в руслі теорії прогресу та вживалося лише в однині як протилежна варварству стадія всесвітньо-історичного процесу і як його ідеал в євроцентристській інтерпретації. Зокрема, французькі просвітителі називали цивілізацією громадянське суспільство, що ґрунтується на розумі, волі, правових стосунках і справедливості.

На початку ХІХ ст. склалася “етнографічна” концепція цивілізації, основу якої становило уявлення про те, що у кожного народу – своя цивілізація (Т. Жуффруа). Тоді ж сформувалася й “етно-історична” концепція, яка передбачала, що, з одного боку, існують локальні цивілізації, а з другого – є ще й Цивілізація як прогрес людського суспільства в цілому.

У марксистській теорії термін “цивілізація” застосовувався для характеристики певної стадії розвитку суспільства, що наступала після дикості й варварства.

У цілому ж у другій половині ХVІІІ – на початку ХІХ ст. утвердилися 3 підходи до розуміння слова “цивілізація”. Вони існують і до сьогодні:

•унітарний підхід – цивілізація трактується як ідеал прогресивного розвитку людства, що являє собою одне ціле;

•стадіальний підхід – цивілізація вважається етапом прогресивного розвитку людства як єдиного цілого;

•локально-історичний підхід – цивілізаціями вважаються якісно різні унікальні етнічні або історичні суспільні утворення.

 

О. Шпенглер трактував цивілізацію як останню фазу розвитку культури, яка вирізняється стрімким розвитком науково-технічних досягнень та занепадом духовних культурних форм. Крім того, у нього цивілізація, як і культура, – явище локальне, пов’язане з конкретною моно- чи поліетнічною спільністю, тобто він розвивав концепцію “історичної цивілізації”. 

А. Тойнбі вслід за О. Шпенглером розглядав цивілізацію як особливий соціокультурний феномен, обмежений певними просторово-часовими рамками, основу якого становить релігія й чітко виражені параметри технологічного розвитку.

М. Вебер також вважав релігію основою цивілізації. Л. Уайт вивчав цивілізацію з точки зору внутрішньої організованості, обумовленості суспільства трьома основними компонентами: технікою, соціальною організацією і філософією, причому техніка у нього визначає решту компонентів.

Ф. Конечни була також зроблена спроба створити особливу “науку про цивілізацію” та розробити її загальну теорію. Теорію цивілізації, на його думку, слід відрізняти від історії цивілізації, оскільки теорія є єдиним ученням про цивілізацію взагалі. А от історій стільки, скільки цивілізацій, і немає єдиного цивілізаційного процесу.

Російський учений Л.І. Мечников вважав, що визначний вплив на характер цивілізації справляє географічне середовище існування того чи іншого народу, яка впливає перш за все на форми кооперації людей, що поступово змінюють природу.

Л.Н. Гумільов пов’язує термін “цивілізація” з особливостями етнічної історії. Але в цілому, в російській та вітчизняній культурології переважає культурологічний підхід до визначення поняття “цивілізація”. Термінологічний словник дає таке означення поняття “цивілізація”:

Цивілізація – 1) в широкому розумінні – будь-яка форма існування живих істот; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) історичний тип культури, локалізованої в часі й просторі; 4) етап суспільного розвитку, що приходить на зміну варварству; 5) особливий тип органічної цілісності, що є або симптомом занепаду культури, або її найвищою стадією.

Найчастіше цивілізацію розглядають як певний етап у культурній еволюції людства, що починається з 3500 р. до н.е. й триває по сьогоднішній день. Під час дискусії щодо древніх міст, яка відбулася у Чикаго 1958 р., вчені запропонували три ознаки цивілізації: монументальна архітектура, писемність, міста. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу саме як культурний комплекс, тоді як соціально-економічну сутність цього явища становлять поява класового суспільства і держава.

Пам’ятки архітектури показові з точки зору виробничого потенціалу суспільства, що їх створило. Поява писемності характеризує відділення розумової праці від фізичної, що дозволило зосередити зусилля окремих груп людей на розвиткові мистецтва і різних форм позитивного знання. Міста виконували специфічні функції у суспільній системі: були центрами сільськогосподарської округи, центрами ремесел та торгівлі та свого роду ідеологічними центрами. Саме в пору перших цивілізацій ідеологічна сфера, систематизована й централізована, стала справді величезною силою.

 

2. Співвідношення понять “культура” і “цивілізація”. Проблема співвідношення понять “цивілізація” й “культура” багатогранна, та її осмислення здійснено далеко не повно, оскільки це ще досить новий напрям соціальної культурології. Складність аналізу полягає у тому, що обидва поняття – і “цивілізація”, і “культура” – мають багато значень.

Подекуди цивілізацію інтерпретують як синонім культури. Однак ще у ХІХ – на початку ХХ ст., особливо в німецькій науковій літературі, культуру протиставляли поняттю “цивілізація”. Так, уже у Канта намічається відмінність між поняттями цивілізації і культури. Шпенглер, представляючи цивілізацію сукупністю техніко-механічних елементів, протиставляє її