Специфіка культурологічного знання

Із виникненням землеробства пов’язана поява культу вирощування рослин та тих сил природи, від яких залежало їхнє зростання, особливо Сонця й Землі. Сонце звичайно мислили як запліднююче чоловіче начало, Землю – як запліднюване жіноче, причому циклічність життєдайного впливу Сонця зумовила виникнення уявлення про нього як про дух родючості, що вмирає і воскресає. Почала складатися магічна практика зміцнення сили сонця, збільшення родючості землі, викликання дощу тощо.

Як і на попередній стадії розвитку, релігія відображала й ідеологічно закріплювала визначну господарську та суспільну роль жінки. Далі розвинувся материнсько-родовий культ господарок і охоронниць хатнього вогнища, можливо, вже почав зароджуватися відомий у деяких більш розвинутих народів культ жіночих предків-праматерів. Більша частина духів природи, й серед них насамперед дух Матері-Землі, виступали в образі жінок та мали жіночі імена. Жінки, як і раніше, часто вважалися головними, а в деяких племен навіть винятковими носіями таємних знань та магічних сил.

На зміну кам’яному вікові прийшов вік металів. Бронзовий вік – період в історії людства, коли дуже поширилися знаряддя праці та зброя з бронзи. Залізний вік – час, що характеризується поширенням металургії заліза і залізних знарядь. Через те, що й досі залізо лишається найважливішим матеріалом, з якого виготовляють засоби праці, сучасна епоха також уходить до залізного віку. Бронзовий вік припадає на ІІ тис. до н.е. Бронза – це сплав міді й олова, вироби з неї твердіші та гостріші, ніж мідні. Проте бронзові знаряддя праці не витіснили повністю з ужитку кам’яні.

За доби бронзи і раннього заліза стався перший в історії людства великий суспільний розподіл праці – із загальної маси землеробів-скотарів виділилися кочові скотарі. Застосування бронзи та заліза дало могутній поштовх розвитку ремісничої діяльності. Особливо плідно розвивалася металообробка і вироблення з металу знарядь праці, речей домашнього вжитку, прикрас. Виникли й нові ремесла. В епоху бронзи було винайдено ткацький верстат, що дало поштовх розвитку ткацтва. Винайдення гончарного круга сприяло дальшому розвиткові гончарного виробництва. З середовища общинників почали виділятися особливо вправні умільці. Почався другий в історії людства суспільний розподіл праці – відокремлення ремесла від землеробства. Це привело до розквіту ужиткового мистецтва. Розквіт художньої обробки металу знайшов своє відображення у відомих скіфських та сарматських виробах, прикрашених реалістичними або умовними зображеннями людей, тварин, рослин. Швидко розвивається обмін, котрий почали регулярно вести як у середині общини, так і на її кордонах. Вдосконалюються засоби сполучення. Поширилися колісні візки, будуються дороги, створюються кораблі з веслами й вітрилами.

Бурхливі економічні та соціальні зміни сприяли дальшому зростанню позитивних знань. Необхідність оперувати великими числами і розвиток абстрактних уявлень зумовили прогрес математичних знань. Створення укріплень, будування перших вітрильних кораблів сприяли розвиткові механіки. Землеробство, створення іригаційних систем вимагало певних астрономічних знань.

Розвивалися й пов’язані з релігією міфологічні уявлення про чудесну природу всіх основних явищ господарського, громадського та ідеологічного життя. На цей самий час припадає зародження правових знань, які також важко відокремити від релігійних уявлень. Це добре видно на прикладі первісного судочинства, в котрому вирішальну роль часто відігравали обставини нереальні, наприклад, “знамення згори”. Для того, щоб з’явилося таке знамення, пропонували “божий суд” – випробування клятвою, освяченою їжею, отрутою, зануренням у воду із зав’язаними руками тощо. Гадали, що винний загине, а невинний залишиться живим.

З інших специфічних для доби розкладу родоплемінних відносин видів мистецтва слід вирізнити героїчний епос, який розквітнув у зв’язку з розвитком грабіжницьких та оборонних воєн. Давньовавилонські сказання про Гільгамеша, Ірландські саги, Рамаяна, Калевала – ці й багато інших класичних зразків епосу, що виникли в цю епоху, донесли до нас згадки про нескінченні війни, героїчні подвиги, поділ здобичі.

Перехід до патріархату супроводжувався становленням культу чоловічих предків-покровителів. Із поширенням землеробства та скотарства утвердились сільськогосподарські культи родючості з їх еротичними обрядами і людськими жертвами, широковідомими образами духів, які помирають та воскресають. Звідси певною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осіріс, фінікійський Адоніс, грецький Діоніс. 

Посилення племінної організації та утворення союзів племен утвердили культ племінних покровителів, племінних вождів. Деякі вожді лишались об’єктом культу і після своєї смерті: вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм одноплемінникам, насамперед своїм нащадкам і спадкоємцям.

Зазначені види релігії з’єднувалися й перепліталися між собою, зумовлюючи політеїстичне шанування одночасно сімейно-родових та племінних покровителів, аграрних і космічних духів, оточених ореолом вождів. Виникла ієрархія об’єктів культу – від звичайних духів до кількох особливо могутніх божеств.

Одночасно з розвитком релігії виділялась особлива група служителів культу. Тепер здатністю виконувати релігійні функції наділяли певних осіб, вважаючи, що вони обдаровані чудесними якостями, володіють таємними знаннями тощо. Такі особи ставали професійними служителями культу – жерцями. Звичайно, вони тією чи іншою мірою монополізували не тільки релігійні функції, а й деякі позитивні знання, тлумачення звичаїв племені, судочинство тощо.

У процесі