Специфіка культурологічного знання

Досягнення античної цивілізації (І тис. до н.е. – V ст. н.е.) становлять підґрунтя розвитку європейської культури. Антична культура – це тип європейської раціональної культури. Її шлях – це шлях від міфу до логосу, від міфологічної моделі світу до його натурфілософського осмислення. Звільнена від суспільно-родових відносин антична свідомість позбувалася міфології як перенесення її на оточення, замінюючи її суто розумовими структурами (рабовласництво спричиняє поділ розумової та фізичної праці), тобто натурфілософським способом мислення. Буття виявлялося в пропорції й зв’язку речей, які знаходили математичне вираження. В одухотворенні, доцільному, замкненому Всесвіті володарювали логос і розум. За мінливим багатобарв’ям земного буття вбачався непорушний порядок абсолютів, універсалій, викристалізованих у свідомості як ідей.

Антична культура – космологічна. Космос виступав її абсолютом. Це Всесвіт, порядок, ціле, що протистоїть хаосові впорядкованістю і красою. Космологізм античної культури передбачав розуміння людини як частини космосу.

За О. Лосєвим, рабовласництво із сутністю раба як фізичної речі в кінцевому узагальненні породжувало уявлення про світ як про матеріальний; тобто пластичність античного світогляду є перенесенням земних відносин раба і рабовласника на всю природу. Відповідно, в античній культурі домінували пластичні мистецтва. Наукові знання були насамперед дослідженням просторових відносин між тілами («Начала» Евкліда).

Таким чином, античність є історичним фундаментом сучасної Європи.

 

2. Основні етапи розвитку та характерні риси давньогрецької культури. Давньогрецька культура пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Тому доцільно починати її характеристику з періодизації :

•крито-мікенська, або егейська, доба (ІІІ – ІІ тис. до н.е.) – доантичний період в історії Греції, початок якого пов’язаний із виникненням міст на о. Крит, чия специфіка позначена будівництвом химерних споруд, найбільший із яких – Кноський палац – був відкритий англійським археологом А. Евансом. Із цим палацом пов’язана й грецька легенда про лабіринт. Значного впливу мінойської (критської) цивілізації зазнала Мікенська цивілізація на північному сході півострова Пелопонес, яка виникла у ІІ тис. до н.е. Деякі божества і релігійні обряди, фресковий живопис у палацах, водогін і каналізація, лінійне складове письмо були запозичені з острова Крит. Проте культура Мікен була самостійною та найвищого розквіту досягла у ХV – ХІІІ ст. до н.е. Культура Мікен упала під ударами дорійців, які прийшли з півночі. Починається другий етап в історії Греції, який можна вважати безпосереднім попередником античності.

•Ранньоархаїчний, або “гомерівський”, період (ХІІ – ІХ ст. до н.е.)

Дорійське завоювання відкинуло Грецію на кілька століть назад. Як матеріальна, так і духовна культура цього часу мають на собі сліди занепаду. Ремесла якісно регресували. Але позитивним явищем було оволодіння технікою виплавки й обробки заліза, яку принесли із собою дорійці. Весь гомерівський період був безписемним. Цю добу описав у своїх творах Гомер (поеми “Іліада”, “Одіссея”), який жив у наступну добу.

•Архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.). У цей час Греція випередила у своєму розвитку сусідні країни. Це був час Гомера, Гесіода, Сапфо, Алкея,  перших філософів: Фалеса, Анаксімена, Анаксімандра. Формується знаменитий демократичний грецький політичний устрій у вигляді міст-полісів. У цю добу греки колонізують Середземномор’я та Причорномор’я (“велика грецька колонізація”). У культурному відношенні період архаїки став часом пробудження духовних сил грецького народу. Це часи вже власне античної Греції, коли були закладені підвалини майбутнього розквіту культурного грецького генія.

•Класичний період (V – ІV ст. до н.е.) наступив після греко-перських війн, у яких греки перемогли. Період характеризується розквітом демократії, загальноеллінською солідарністю і єдністю на основі спільності життя, культури, релігії та мови; розквітають мистецтво, філософія, література, театр, риторика, право. Це був воістину зоряний час Еллади, найвищий прояв її загальнолюдського генія. Особливо яскраво проявилися ці досягнення в Афінах, де за часів правління стратега Перікла розквітли всі культурні галузі.

•Елліністичний період (кінець ІV – І ст. до н.е.). Після класичного періоду грецькі держави потрапляють під владу Македонії і разом із македонцями здійснюють похід на Схід, беруть участь у підкоренні Малої Азії, Сирії, Єгипту, Персії, Середньої Азії (походи Александра Македонського). Розпочинається епоха еллінізму, що в культурному плані означала синтез східних та грецьких культурних елементів. Смерть Александра призвела до розподілу його володінь. Виникла дві великі царські династії – єгипетська Птолемеїв та сирійська Селевкідів. У містах цих царств усе життя будувалося подібно до життя в грецьких полісах. У науці в цей час відбулося відокремлення спеціальних наук від філософії. Посилилася диференціація наукових дисциплін. У ряді міст створюються бібліотеки, найбільш відомі – в Александрії та Пергамі. При дворі єгипетських царів Птолемеїв було створено спеціальне товариство “Мусейон”, яке об’єднувало вчених. Саме з «Мусейоном» пов’язана діяльність Евкліда (ІІІ ст. до н.е.), який створив “Начала” – підручник геометрії, що прослужив людству майже дві тисячі років. У Александрії кілька років жив і працював Архімед. Астроном Арістарх з острова Самос висловив геніальний здогад про обертання Землі навколо Сонця. Астроном Гіппірх із Нікеї уточнив календар, відстань від Землі до Місяця, а також розробив поняття довготи й широти. Ботанік Феофраст написав “Історію