Специфіка культурологічного знання

Вершиною культури архаїчної доби слід вважати шедеври Гомера. Витоки “Іліади” та “Одіссеї” Гомера у далекій епосі героїв-ахейців, у мікенській культурі. Гомер начебто намагається передати слухачам видіння світу, що давно щезнув. Епічні поеми Гомера являють собою свого роду кодекс моралі, яка утвердилася на багато віків. Вищою цінністю для знатного воїна – героя “Іліади” й “Одісеї” – є посмертна слава, вічна пам’ять про доблесні подвиги. Пам’ять зберігає співець-аед, який і передає її нащадкам. Таким чином, поеми Гомера стали і каноном поведінки, і джерелом знань, скарбницею мудрості. Від Гомера йдуть корені грецької й римської поезії. Доба архаїки – це час розквіту поетичної лірики, що звужувала уявлення про справжнє життя до земних щоденних радостей у віршах Архілоха, дружніх бенкетів і мірських насолод у Анакреонта, любові й щирості пережитих почуттів у ліриці Сапфо.

У період архаїки проявились важливі тенденції, характерні для високорозвиненої художньої культури. У новий етап вступає грецька архітектура. Особливого поширення набувають храмові споруди на честь олімпійських богів. Виробляється єдиний усегрецький тип храму: прямокутна у плані споруда, оточена колонами. Починає формуватися ордерна система – стильова система різних форм колон, що були обов’язковим елементом архітектури. Першим виник доричний ордер. Його колона приземкувата, стоїть та стилобаті, не має бази. Вона звужується до верха, а її валикоподібна капітель завершується товстою неприкрашеною капітельною дошкою (абаком). Наприкінці архаїчної доби виник іонійський ордер. Його колона стрункіша за доричну, тримається на базі. Капітель завершується подушкою з двома волютами, заокругленими у різні боки, над якими є тонка, прикрашена плита (абак). 

Найбільш повно виражав основні тенденції грецького мистецтва періоду архаїки вазопис. До середини VІ ст. до н.е. високого рівня досягає так званий чорнофігурний вазопис – чорний лак по червонуватій глині. Вазописці виробляють навички, що дозволяють передавати рух та зображувати побутові сцени. Однак чорні силуети фігур і предметів не могли повною мірою передавати об’єм і простір, і силуетний чорнофігурний розпис змінився червонофігурним стилем. У ній чорним лаком закривалось тло, а фігури людей та предметів зберігали світлий, червонуватий колір глини. На такому тлі легше передавати об’єм, тобто зображувати предмети, розташовані один за одним.

Перехід від архаїки до класики був значною мірою обумовлений серйозними соціально-політичними подіями: боротьбою рабовласницької демократії і тиранії, запеклою війною грецьких полісів із персами. У світогляді греків на межі VІ – V ст. до н.е. намітився перехід до якісно нового осмислення світу і нових форм його художнього вираження. Період класики фіксує важливу особливість духовної культури: елліну не був властивий вузький професіоналізм. Уславлений філософ здійснював визначні відкриття у галузі математики та астрономії, відомий скульптор не лише міг збудувати храм, але й розписати його, створити науковий трактат. Більшість відомих греків були поетами.

Центром античної культури періоду класики стали Афіни. У них були зібрані блискучі досягнення суспільної думки і художньої діяльності. Афінська держава піклувалася про культурне життя своїх громадян, надаючи їм можливість брати участь у святкуваннях та відвідувати театр. Бідним ремісникам і торгівцям виплачувалася грошова допомога на відвідування театру. Спортивні змагання, які довгий час були привілеєю аристократії, стали ареною змагання для всіх. Гімнасіони із залами й лазнями, палестри для тренувань молоді зробили фізичне виховання правом будь-якого афінського громадянина. Метою його було всебічне виховання особистості.

Афіни V ст. до н.е. вражають розмахом монументального будівництва. Менше, ніж за два десятиліття були зведені головні будівлі афінського Акрополя: Парфенон, Пропілеї, невеликий храм Афіни Переможниці. Авторам Парфенона Іктіну і Каллікрату вдалося досягнути справжньої гармонії та довершеності. У класичну добу завершується формування ордерної системи. З’являється третій архітектурний ордер – коринфський. Коринфська колона висока, стоїть на базі і має пишно декоровану, ошатну капітель, що складається з рядів листя аканфа й невеличких волют.

Зразком класичної досконалості стала скульптура афінських майстрів. Прекрасні фризи Парфенона створені кількома художниками під керівництвом великого Фідія. Ідеал людської особистості втілений Фідієм у культових статуях Афіни Парфенос і Зевса Олімпійського. Сучасниками Фідія були Мірон – автор надзвичайної, всесвітньо відомої статуї “Дискобол” й автор “Канона” Поліклет. Всі вони зображували людей такими, якими вони повинні бути, їх герої ідеальні.

Відомо, що доба архаїки виразила себе в ліриці. В Афінах V ст. до н.е. розквітли трагедія та комедія. Трагедія (буквально “пісня козлів”) виникає з хорового співу, що виконувався сатирами, одягненими у козлячі шкури з метою зобразити постійних супутників бога виноградарства й виноробства Діоніса. Вона стала офіційною формою творчості, коли в Афінах було утверджене загальнодержавне свято Великих Діонісій. Грецька трагедія так само, як і гомерівський епос, виконувала разом з естетичними і виховні функції. Автори трагедій прагнули не лише зацікавити глядача, але й устрашити, потрясти його, показати на прикладі життя героїв дію божественних законів. Саме у трагедії найбільш повно виразилося таке поняття грецької культури, як катарсис, тобто очищення, визволення душі від “скверни” чи хворобливих афектів. Трагедії призначалися для театральних