Специфіка культурологічного знання

Основні принципи художньої культури двох народів були у своїх витоках відмінні. Прекрасне, “належна міра в усьому” було для грека й ідеалом, і принципом культури. Греки, як уже відмічалося, визнавали могутність гармонії, співрозмірності та краси, римляни ж не визнавали іншої могутності, крім могутності сили. Вони створили велику і могутню державу, й уся будова римського життя визначалася цією великою могутністю. Особисті таланти не висувалися і не культивувалися – соціальна настанова була зовсім іншою. Звідси й формула дослідників римської культури – “величні діяння були здійснені римлянами, але серед них не було великих людей” – великих художників, архітекторів, скульпторів. Уточнимо – не було рівних за значенням геніям античної Греції. Сила держави виразилася перш за все у будівництві.

У римському мистецтві періоду республіки провідна роль належала архітектурі, пам’ятки якої навіть у руїнах вражають своєю могутністю. Римляни поклали початок нової епохи світового зодчества, у якому головне місце належало спорудам громадського призначення, розрахованим на велику кількість людей. У всьому стародавньому світі архітектура не має собі рівних за ступенем інженерного мистецтва, різноманітності типів споруд, багатства композиційних форм, масштабу будівництва. Римляни включили архітектурні споруди (акведуки, мости, дороги, гавані, фортеці) як архітектурні об’єкти у міський, сільський ансамбль і пейзаж. Вони доопрацювали принципи грецької архітектури й перш за все ордерної системи. Не менше значення у розвитку римської культури мало мистецтво еллінізму з його архітектурою, що тяжіла до грандіозних масштабів та міських центрів.

Але гуманістичне начало, благородна велич і гармонія, що складали основи грецького мистецтва, у Римі поступилися місцем тенденціям звеличувати владу імператорів, військову міць імперії. Звідси масштабні перебільшення, зовнішні ефекти, неправдивий пафос величезних споруд та поряд – жалюгідні хібари бідняків, тісні криві вулички й міські нетрища.

У галузі монументальної скульптури римляни залишилися далеко позаду греків і не створили пам’яток настільки значущих, як грецькі. Але вони збагатили пластику розкриттям нових сторін життя, розробили побутовий та історичний рельєф, що став важливою частиною архітектурного декору.

Кращим у спадку римської скульптури був портрет. Як самостійний вид творчості, він прослідковувався з початку І ст. до н.е. Римляни стали авторами нового розуміння цього жанру. Вони, на відміну від грецьких скульпторів, уважно вивчали обличчя конкретної людини з його неповторними рисами. У портретному жанрі найбільш яскраво виявився самобутній реалізм римських ваятелів, спостережливість і вміння узагальнити спостереження у певній художній формі. Римські портрети історично зафіксували зміну зовнішнього вигляду людей, їхньої моралі та ідеалів. Дуже характерною у цьому відношенні є римсько-етруська статуя ІІ ст. до н.е. “Оратор”. Це зображення римлянина, одягненого в тогу, що підняв угору руку (ознака оратора). Старанно оброблена тога надає статуї краси й конкретності.

Високого рівня розвитку набула і література, яка спочатку формувалася як література наслідувальна. Першим римським поетом вважається Лівій Андронік, який переклав латинською мовою “Одіссею”. Але найвидатнішими поетами цієї епохи були Тіт Лукрецій Кар, автор знаменитої віршованої філософської праці “Про природу речей”, та лірик Гай Валерій Катулл, який уславився віршами про кохання (відомим став вислів з одного з його віршів, що звучить так: “Хоч ненавиджу, кохаю”). Серед комедіографів найбільш уславився Тіт Макцій Плавт. Його комедії створювалися за грецькими зразками, але в них є багато відгуків на римську дійсність.

Римляни розвивали й ораторське мистецтво. Найвизначнішим оратором Риму по праву вважається Марк Туллій Ціцерон, що був прихильником патетичного красномовства. Він прославився завдяки видатним судовим промовам та політичним виступам.

У кінці І ст. до н.е. Римська держава з аристократичної республіки перетворилася на імперію, Так званий “римський мир” – час затишшя класової боротьби у період правління Августа (27 р. до н.е. – 24 р. н.е.) – стимулював високий розквіт мистецтва. Історики характеризують цей період як “золотий вік” Римської держави. З ним пов’язані імена архітектора Вітрувія, історика Тіта Лівія, поетів Вергілія, Овідія, Горація.

Кінець І і початок ІІ ст. н.е. – час створення грандіозних архітектурних комплексів, споруд великого просторового розмаху. Поряд із стародавнім республіканським Форумом були зведені призначені для урочистих церемоній форуми імператорів. Будувалися багатоповерхові будинки. Втіленням міці й історичної значущості імператорського Риму були тріумфальні споруди, що прославляли військові перемоги.

Найбільш видовищна монументальна споруда Стародавнього Риму – Колізей, місце грандіозних вистав і гладіаторських боїв. Він уміщав 50 тис. глядачів. Міцні стіни Колізею розділені на 4 яруси суцільними аркадами, у нижньому поверсі вони слугували для входу та виходу. Місця, які спускалися вниз у вигляді воронки, розподілялися згідно із соціальним рангом глядачів. Такий же грандіозний задум втілювала й інша споруда Рима – Пантеон, збудований Аполлодором Дамаським. Ця будівля являє собою класичний взірець центрально-купольної споруди, найбільшого й найдовершенішого в античності. Пізніше великі зодчі намагалися обійти Пантеон у масштабах і досконалості втілення. Але античне почуття міри залишалося недосяжним.

В епоху імперії отримали подальшого розвитку рельєф і кругла пластика. На Марсовому полі був зведений монументальний мармуровий Олтар миру (9 –13 гг.н.е.) у зв’язку з перемогою Августа в Іспанії