Специфіка культурологічного знання

Предмет:

Культурологія

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

147

Мова:

Українська

Оцінка:

justify;">2. Сучасна криза європейської культури. Проблеми кризи в культурі розглядало багато дослідників, зокрема Ф.Ніцше, К.Ясперс, О.Шпенглер та інші. На думку Ф.Ніцше, кризи в культурі перш за все відкидають ідею прогресу в культурному розвитку людства. Ці кризи виникають не лише, коли попередня культура відживає. Можливі раптові, невдалі повороти у соціодинаміці. Кризу сучасної європейської культури першим зобразив саме Ф.Ніцше. Він представив сучасний йому світ, як пустелю, у котрій іде божевільна гонитва за прибутками; показав сенс машини і механізації праці; сенс явища, що народжувалося, – маси. Однак ці ознаки кризи Ніцше вважав зовнішніми. Головні ж події відбуваються всередині. Культурна криза по суті – це надзвичайне напруження духу.

Ясперс також позначив ознаки сучасного надлому в культурі. Про це він писав так: “Освіта підміняється пустим знанням; душевна субстанціональність – усесвітнім лицедійством життя “навмисне”; нудьга заглушається наркотиками всіх видів та гострими відчуттями. Всякий живий духовний паросток придушується галасом і гуркотінням ілюзорного світу духу. Всі говорять, але ніхто нікого не чує. Все пробазікується й зраджується”.

Але найбільш цікавою нам видається теорія кризи культури, яку запропонував О.Шпенглер у своїй книзі “Занепад Європи”. Загибель Заходу, подібна до загибелі античності, стала для німецького філософа темою, яка містить у собі великі питання буття.

Як приклад кризи в культурі Шпенглер наводить загибель Заходу, яку він розглядає як проблему цивілізації. Всяка культура має свою цивілізацію. “Цивілізація є завершенням. Вона наступає після культури, … як смерть після життя…” Вона невідворотний кінець; до неї приходять із глибокою внутрішньою необхідністю всі культури”.

Таким чином, криза культури для Шпенглера – це просте входження її процвітання у завершальну цивілізаційну стадію. Ось чому римляни були варварами, які не почали велике піднесення в культурі, а завершили його. “Бездушні, без усякої здібності до філософії та мистецтва, з тваринними інстинктами, з винятковою гонитвою за матеріальним успіхом, римляни стоять на межі між еллінською культурою і нічим”.

Згідно зі Шпенглером, криза не є стадією перед новим розквітом, вона – завершення циклу, остаточне згасання культури. В його трактуванні перехід від культури до цивілізації в античному світі здійснився у ІV ст., а на Заході у ХІХ ст. Усі великі конфлікти світоспоглядання, політики, мистецтва, науки, почуття проходять під знаком протилежності культури і цивілізації. Дух грошей проникає в усі історичні форми народного буття й навіть захоплює мистецтво.

Можна стверджувати вслід за Шпенглером, що наявність криз – це закон всесвітньої історії. Завдання дослідника полягає у тому, щоб за сукупністю зовнішніх чинників відшукати невідворотну закономірність.

Коли ж виникає криза у культурі? Шпенглер вважає, що вона наступає тоді, коли душа культури реалізує усю сукупність своїх можливостей у вигляді народів, мов, релігійних учень, мистецтв, держав і наук. Унаслідок цього культура знову повертається в обійми первісної душі.

Розвиток культури неправильно уявляти як плавний, спокійний процес; воно, її живе буття, є напружена пристрасна боротьба: зовнішня – за утвердження влади над силами хаосу і внутрішня – за утвердження її влади над несвідомим, куди ховається злісний хаос.

Коли ж ця мета досягнута, вся повнота можливостей культури втілена, тоді, на думку Шпенглера, культура раптово костяніє, вмирає, кров спиняється в її жилах. Сили культури відчувають надлам – вона претеворюється на цивілізацію. У такому вигляді культура може існувати ще протягом кількох століть. Так було з Єгиптом, Китаєм, Індією і зі світом ісламу. Так стирчала, за словами Шпенглера, велетенська за територією антична цивілізація імперської епохи, на вигляд сповнена юнацької сили, що заглушала собою молоду арабську культуру Сходу. І Шпенглер робить висновок: такий зміст усіх епох занепаду в історії.

Найбільш чітким за своїми виявами був “занепад античності”. Але тепер і ми ясно відчуваємо в собі й навколо себе перші ознаки того своєрідного, за своїм протіканням та тривалістю аналогічного античному, ходу подій, який припаде на перші віки майбутнього тисячоліття (Шпенглер має на увазі початок ІІІ тисячоліття, тобто наш час) і може бути названий “занепадом Європи”.

Шпенглер пропонує по-новому розглядати філософію культурної кризи. Вперше, вважає дослідник, культура може передбачити, який шлях вбрала для неї доля. Останнє велике завдання західноєвропейської думки – усвідомити приречення старіючої духом фаустівської культури. Ідея кризи дозволяє зрозуміти морфологію становлення всього людства.

Отже, Шпенглер у своїй праці оплакує долю Європи, але не говорить про лицарську готовність до захисту високої духовної культури перед обличчям механічно-споживацької цивілізації, що насувається, не пропонує протистояння.

3. Протиріччя між людиною та машиною як джерело кризи культури. Техногенна цивілізація могла реалізувати свої можливості лише через повне підкорення сил природи людському розуму. Така форма взаємодії невідворотно пов’язана з широким використанням науково-технічних досягнень, які допомагали людині ХХ століття відчувати своє панування над природою і позбавляли її при цьому можливості відчувати радість гармонійного співіснування з природою.

Тому проблема кризи сучасної культури не може бути розглянута без урахування протиріч зв’язку людини й машини. Саме з такою назвою у 20-ті роки ХХ ст. Н.Бердяєв пише статтю, в якій підкреслює, що питання про техніку сьогодні стало питанням про долю людини та долю культури.

Фатальна роль техніки у людському житті пов’язана з тим, що в процесі науково-технічної