Специфіка культурологічного знання

•Здравомыслов А.Т. Социология конфликта. Исследование конфликта на макроуровне. – Нижний Новгород, 1993.

•Злобин Н.С. Культура и общественный прогрес. – М., 1980.

•Ионин Л.Г. Социология культуры. – М., 1996.

•Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (історія і теорія світової культури ХХ ст.): Навч. посібник. – Х.:Одіссей, 2003.

•Культурология: Учебное пособие / Сост. А.А.Радугин. – М., 1999.

•Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. – К., 1996.

•Померанц Г. Диалог культурных миров // Лики культуры: Альманах. – Т.1. – М., 1995.

•Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – № 1-2.

•Чернокозов А.И. История мировой культуры (Краткий курс). – Ростов-на-Дону, 1997. – С. 260-278.

•Флиер А.Я. Конфликт культурный // Культурология. ХХ век. Словарь. – Санкт-Петербург, 1997. – С. 194-196. 

 

1. Поняття культурного конфлікту. Види культурних конфліктів та шляхи  їх подолання

Культурний конфлікт – це критична стадія протиріч у ціннісно-нормативних установках, орієнтаціях, позиціях, судженнях. Культурні конфлікти можуть виникати між окремими особами, їх групами, особою і групою, особою і суспільством, між різними співтовариствами або їх коаліціями. На відміну від більшості інших видів конфліктів, причиною культурних є, як правило, протиріччя у більш-менш прагматичних й утилітарних інтересах сторін. Це можуть бути економічні, політичні, владно-власницькі, статусно-рольові, гендерні (міжстатеві), кровно-родинні та інші інтереси. Культурний конфлікт є специфічним саме через свою ідеологічну обумовленість, непоєднуваність оцінних позицій, світоглядних і релігійних настанов, традиційних норм і правил здійснення тієї чи іншої соціально значущої діяльності, тобто, врешті-решт, через розбіжність у соціальних досвідах конфліктуючих сторін, закріплених у параметрах їх ідеології (індивідуальної чи групової).

Всякий конфлікт відбувається динамічно й звичайно проходить такі основні стадії:

•стадія накопичення протиріч;

•стадія спроб розв’язати конфлікт у процесі переговорів;

•стадія переривання переговорів;

•стадія ворожих дій або демонстрації ворожого ставлення;

•установлення нових контактів між сторонами;

•стадія нових, більш конструктивних переговорів;

•стадія знаходження компромісу й укладання конвенції.

 

Звичайно, поширеним є і такий спосіб розв’язання конфлікту, як боротьба “до переможного кінця”, котра закінчується знищенням суперника або приведенням його до повної покори, що, як правило, є лише відкладанням справжнього розв’язання конфлікту на майбутнє.

 Практичні форми культурного конфлікту можуть мати різний масштаб і характер: від суперечки у міжособистісних стосунках до міждержавних та коаліційних війн. Типовими прикладами найбільш масштабних і жорстоких культурних конфліктів є хрестові походи, релігійні, громадянські, національно-визвольні війни, революції, діяння церковної інквізиції, геноцид, насильницьке навернення у чужу віру, що насаджується, політичні репресії тощо. Суттєве місце елементи культурного конфлікту саме як конфлікту ціннісних настанов займали в причинах виникнення Другої світової війни (на відміну від Першої, яка ставила переважно політико-економічні цілі). Культурний конфлікт, як правило, відрізняється особливою жорстокістю , безкомпромісністю, а у випадку застосування сили мають на меті не стільки підкорення, скільки знищення носіїв чужих цінностей. З цією специфікою пов’язана й особлива складність знаходження компромісу і примирення конфліктуючих сторін, що прагнуть відстояти свої принципи “до переможного кінця”. Компроміси, як відомо, легше досягаються між сторонами, що є суперниками, ніж між непоєднуваними ціннісними та ідеологічними настановами.

Проблема культурного конфлікту нерозривно пов’язана з проблемами культурної толерантності, з інтересом до іншої культури (в її груповому й персоніфікованому втіленні) і пошуком точок ціннісних збігів або перетинів. Оскільки антропологічні та соціальні підстави інтересів і потреб, а звідси й базові ціннісні настанови у всіх людей і їх угрупувань завдяки єдності фізичної та психічної природи людства більш або менш однотипні, це відкриває великі можливості для пошуку й маніфестації збіжних ціннісних парадигм у культурах різних народів і їх соціальних груп із метою профілактики культурних конфліктів. Урешті-решт, пошук такого роду підстав для узгодження інтересів та загальних ціннісних орієнтирів між суб’єктами протиріч і зниження рівня напруженості цих протиріч є одним із найголовніших завдань усякої політики.

Особливим типом культурного конфлікту є творчий конфлікт між напрямами, школами, угрупуваннями або окремими корифеями науки, філософії, художньої культури. Тут перш за все має місце суперництво між різними методами пізнання та відображення дійсності, конфлікт у визначенні критеріїв істинності того чи іншого методу. Близьким до цього типу є й конфлікт інтерпретацій (переважно культурних текстів), притаманний як переліченим галузям інтелектуально-творчої діяльності, так і сферам релігії, права, освіти тощо. У такому конфлікті також значну роль відіграє питання про критерії істинності тієї чи іншої інтерпретації того чи іншого тексту. Розв’язання такого роду культурних конфліктів, як правило, пов’язане з досягненням конвенцій, що визнають рівноправність та взаємодоповнення різних позицій, методів, інтерпретацій.

На відміну від існуючих теорій соціального конфлікту, що розглядають це явище як переважно позитивне, таке, що сприяє поступальному розвитку суспільства, аналіз культурного конфлікту не виявляє у ньому ніяких явних розвивальних потенцій. Адже тут має місце протиріччя не між більш або менш ефективними способами задоволення об’єктивних інтересів і потреб людей, а між різними оцінками й інтерпретаціями тих чи інших культурних текстів, єдина об’єктивна перевага яких полягає у тому, що вони “наші” або “не наші”; тобто мова йде про конфлікт не стільки інтересів, скільки амбіцій осіб, груп, об’єднань. Може, саме тому, культурні конфлікти вирізняються такою безкомпромісністю.