Специфіка культурологічного знання

Які ж визначальні риси характеризували античну грецьку культуру?

Назвемо і роз’яснимо їх:

1.Демократизм давньогрецької культури. В античній Греції держава не існувала “зовні” та “над” громадянами, вони у своїй живій сукупності і були державою з усіма її культовими, громадянськими й естетичними установами. Звідси і постали значною мірою вільне від відтінку офіційності життя та діяльність античного грека. Це визначало те почуття єдності особистого і суспільного, етичного й естетичного, конкретного і загального, інтимного і монументального, що досягає свого кульмінаційного відображення саме в класичній культурі.

2.Агоністичний (від грецьк. agon – боротьба, змагання) характер Принцип змагальності, що походив від культових ігрищ колишньої общини, пронизував весь уклад поліса. Таким є, наприклад, філософський трактат, розроблений у формі діалогу. Подібність спостерігається й у постановках трагедій, пов’язаних із культом Діоніса, що здійснювалися як змагання між трьома колективами і складалися з хору, акторів та драматурга. Грецький агон уособлював характерну рису вільного грека: він міг виявити себе перш за все як громадянин поліса, міського колективу. Особливого значення спір-агон набув у спортивних змаганнях, що знайшли своє класичне відображення в Олімпійських іграх.

3.Антропоцентризм (від грецьк. antropos – людина і centrum – центр; дослівно людина в центрі уваги). Саме в Афінах філософ Протагор дійшов висновку: “Людина є мірою всіх речей”. Тому образ людини, зведений до прекрасної норми, був не лише провідною, а й майже єдиною темою класичного мистецтва, а її оточення передавалося скупими натяками.

4.Гуманізм (від грецьк. humanus – людський, людяний). Елліни визнавали цінність людини як особистості, її право на вільний розвиток і виявлення своїх здібностей. Для греків людина була найвищою цінністю, втіленням усього сущого, прообразом усього створеного й створюваного. Тому саме людину греки уславляли у мистецтві як найбільш важливий витвір у Всесвіті.

5.Антропоморфність релігійних вірувань. Грецькі боги мали здебільшого антропоморфний (людиноподібний) вигляд (на відміну від давньосхідних релігій, наприклад єгипетської, де більшість богів уявлялася у подобі тварин чи напівтварин-напівлюдей). І це стосується не тільки їхнього зовнішнього вигляду. Світ грецьких богів та богинь є тим же самим людським світом, тільки ідеалізованим, бо люди є смертними богами, а боги – безсмертними людьми (Геракліт).

6.Калокагатія – естетичний ідеал гармонії духовної й фізичної досконалості в людині. Саме такою уявлялася еллінам ідеальна людина. 

7.Катарсистичний характер (від грецьк. katharsis – очищення). Термін було вперше вжито Аристотелем у його творі “Поетика”, де “катарсис” тлумачиться як мета трагедії, що полягає в очищенні духу за допомогою “страху і співчуття”. Цю мету можна перенести на все давньогрецьке мистецтво. На думку греків, справжній твір мистецтва повинен  викликати у людей надзвичайні почуття, своєрідне потрясіння, через яке і відбувається очищення людського духу.

3. Художня культура Стародавньої Греції. В античній Греції процвітали різні види мистецтв: архітектори створювали величні храми, художники вражали пропорційністю й красою зображень на грецьких вазах. Трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда до цього часу є зразками драматичного мистецтва. Гомерівські епоси служать хрестоматією епічної поезії. Вони є такими ж безсмертними, як теореми Піфагора і фізичні розрахунки Архімеда.

Попередницею античної культури є так звана егейська культура – архітектура, скульптура та розписи Криту, Мікен, Тиринфа. Знаменитий Кноський палац на Криті, що займав площу 16 тис. кв.м., своєю архітектурою попередив головну ідею античності: за всієї своєї величності, він не пригнічує людину, а виступає співрозмірним їй. Фрески палацу свідчать про те, що головний герой цього мистецтва – людина, її враження від навколишнього життя покладені в основу зображень пейзажу і тварин. Знаючи лише п’ять фарб (чорну, білу, блакитну, жовту й червону), володіючи лише “кольоровим силуетом”, живописці Криту зуміли створити яскраві емоційні картини.

ХІІ ст. до н.е. стало переломним в історії народів, що жили на узбережжі Егейського моря. Ахейські міста Мікени, Тиринф, Пілос загинули під час нашестя дорійців. Цивілізація греків-ахейців була зруйнована прибульцями, що жили в умовах первісного ладу, але вже користувалися залізними виробами. ХІІ століття – початок шляху розвитку Греції “гомерівської епохи”, формування нового типу як культури в цілому, так і художньої культури зокрема. Греція вступає з бронзового віку в залізний, але носіями нових матеріальних можливостей стають народи, більш відсталі за загальним рівнем культури. Знову, як це було на початку бронзового віку, гинуть міста, не будуються палаци, на багато десятиліть забувається писемність. Образотворче мистецтво замінюється художнім ремеслом.

Ґрунтом для нової, більш розвиненої форми культури стала грецька міфологія – “природа і самі суспільні форми, вже перероблені несвідомо-художнім способом народної фантазії”. На межі VІІІ – VІІ ст. до н.е. створюється поема “Теогонія” Гесіода, що систематизувала міфологічні оповідання стародавнього грека, подавала космогонічну картину походження світу й визначала важливий момент у розвитку грецької художньої культури: бог, герой, міфологічні істоти втілюються у людській подобі. Виразити це можна лише образотворчою, а не абстрактно-знаковою формою. У цей час обсяг художньої культури надзвичайно розширився. Розвивається дрібна пластика – теракотові, кістяні та бронзові статуетки зображують тварин, цілі сценки з побуту воїнів, героїв, у деяких із них можна пізнати олімпійських богів. Починає розвиватися монументальна скульптура, скульптори відшукують можливості живого і вільного зображення людського тіла.

Рання грецька