Символічна образність О.Уайльда «Портрет Доріана Грея»

Він обожнює свою сестру,  і клянеться вбити кожного, хто завдасть їй болю:  « ─ Уехал! ─  огорченно прошептала Сибила. ─ Как жаль, что ты его не видел! ─ Да, жаль. Потому что, если он тебя обидит, клянусь богом, я отыщу и убью его» [22, 69].

Але насправді Джеймс не поганий хлопець ─ адже він відчуває себе справді жахливо, коли вважає, що майже вбив людину: «─ Господи! Господи! Я ведь чуть не убил вас! Джеймс Вэйн был не в состоянии пошевелиться от ужаса. Он дрожал с головы до пят» [22, 218]. Дійсно, він лише один з перехідних персонажів, яких використовував автор у своєму романі.

А центральним образом у цьому творі виступає портрет. Навколо нього зосереджені інші образи роману. Портрет Доріана був написаний Бейзілом Голуордом, який вважав, що це найвизначніша робота всього його життя. Всі захоплювалися картиною і вона забезпечила йому повагу серед його друзів. Інше значення портрету для Бейзіла полягає в тому, що саме вона стала причиною його власної смерті. «В нем проснулось бешенство загнанного зверя, и в эту минуту он ненавидел человека, сидевшего у стола, так, как никогда никого в жизни» [22, 158], ─  це показує, яким злим та небезпечним був Грей у той момент.

Портрет є також фізичним відтворенням почуттів Бейзіла, та демонструє,

наскільки він захоплюється головним героєм. Це свідчить про те, що портрет,  як і Доріан мають велику значимість. Перед тим,  як Грей зустрів лорда Генрі, він не мав жодного уявлення про те, наскільки він гарний. Лорд переконав його в силі цієї краси. Це призвело Доріана до нарцисизму, він почав дивитись на картину зі справжнім захопленням: «Дориан ничего не ответил. Он молча подошел к портрету. Увидев его, он отошел, а его щеки покрылись румянцем от удовольствия. В его глазах появилась радость, как будто он впервые узнал себя. Он стоял неподвижно и очарованно, он понимал, что Холлуорд обращается к нему, но не мог уловить смысл его слов» [22, 34].

O.Уайльд використовує одержимість Доріана картиною, як засудження естетизму. Однак це суперечить тому, що написано в передмові, коли він зображує лорда Генрі, який є втіленням самого автора. Уоттон вважає, що мистецтво немає нічого спільного з мораллю. Але лорд, так само як і Уайльд - естет. Отже, коли він каже про одержимість Доріана портретом, він лицемірить, бо і сам вважає, що краса ─ це найбільше прагнення в житті. В передмові книги Уайльд говорить про те, що «Красивые вещи означают только красоту» [22, 1]. Автор також іронізує, коли каже що: «Нет моральных или аморальных книг»  [22, 1]. Його іроня полягає в тому що, за передмовою це книга, яка є дуже аморальною, так як сповнена естетичних переконань.

Бейзіл Голуорд дотримується загальноприйнятої думки, що вроджена краса поліпшує моральні цінності людини. Він не є естетом, але вважає, що гарний вигляд ─ це добре, але не найголовніше.

Портрет дозволяє письменнику досліджувати зв'язок між мистецтвом і філософією, тому він використовує портрет, як джерело для філософських дискусій [8, 199].

Коли Доріан вперше побачив картину, він сказав, що краще б портрет показував його вік та гріхи, а його обличчя залишилось таким же молодим і красивим: « ─ Как же жаль! – воскликнул Дориан Грей, не сводя глаз с собственного портрета. – Как же жаль! Я состарюсь, стану противным и страшным. А этот портрет навсегда останется молодым. Он никогда не станет старше этого июньского дня…Если бы все было наоборот! Если бы я всегда оставался молодым, а портрет старел! За это я отдал бы все, что угодно! Именно так, во всем мире нет вещи, которой мне было бы жаль за это! Я за это свою душу отдал бы!» [22, 35]. Завдяки цим пророчим словам історія набула містики, що зробила її дуже цікавою. Використання О. Уайльдом магічного реалізму [11, 180] є дуже вдалим, адже лише читачі знають про секрет Доріана.

У кінці книги саме портрет стає вирішальним для морального погіршення Доріана. Картина показує його справжнього: «Осталось только одно доказательство против него. Этим доказательством была сама картина. Он уничтожит ее. Зачем он так долго хранил ее? Когда-то он получал удовольствие, наблюдая, как она меняется и стареет» [22, 253]. Він ─ шантажист, наркоман, та ще й вбивця, якого, якби побачили люди, не впізнали б.

Ця книга змушує замислитись, чи всі люди, які гарні ззовні, гарні всередині,  а портрет дає розуміння того, якою людина може бути насправді.

Отже, портрет – є центральним образом та символом у творі, він віддзеркалює душу Доріана Грея. А через своїх героїв, О. Уайльд показує, що навіть коли людина змінюється, минуле ніколи не залишить її. Навіть якщо вона вб'є його, пам'ять залишиться. Врешті-решт, краще повернутися до того, що було