Система бухгалтерського обліку в комерційних банках: методологія та практика

Специфіка внутрішнього (трансфертного) ціноутворення полягає в тому, що як елемент планування в комерційному банку дозволяє диверсифікувати його ризики, забезпечує оптимальний розподіл капіталу між підрозділами, сприяє управлінню банківською ліквідністю та є ефективним інструментом аналізу доходів і витрат виокремлених за центрами обліку умовних структурних підрозділів – центрів доходів і центрів витрат (центрів обслуговування, центрів залучення, центрів забезпечення). Перелічені центри розглядаються як об’єктивна можливість упровадження ринкових відносин безпосередньо у внутрішньобанківських процесах через взаємодію бюджетних одиниць і фінансових розрахунків між ними на підставі внутрішніх (трансфертних) цін. У дисертації механізм цих розрахунків обґрунтовується в такий спосіб: при розрахунку результатів діяльності центрів доходу порівнюються реально зароблені доходи з витратами двоякого походження: 1) фактичні витрати центру доходу; 2) частина витрат безпосередньо центрів витрат, яка визначається розрахунково на підставі трансфертної ціни на залучені банком ресурси.

За такого підходу центри витрат (центри залучення та центри забезпечення) теоретично можна розглядати і як центри доходів. За фактом надання послуги центрам доходу вони мають також фіксувати отримання власного доходу. Такий підхід значною мірою забезпечує підвищення ефективності контролю за витратами, зокрема дає можливість контролювати собівартість банківських послуг, що дуже важливо у процесі конкурентної боротьби банків за клієнтів. У процесі запровадження такої моделі виявляються неточності у функціонуванні конкретних підрозділів, факти дублювання окремих етапів здійснення операцій, нечітко визначені інформаційні взаємопотоки між підрозділами.

На підставі отриманої інформації також приймаються рішення щодо можливих варіантів структурних змін у банку, оцінюється реальна професіональна діяльність працівників, їхня здатність адаптуватися до змін стратегії і тактики ведення банківського бізнесу.

У роботі доведено, що відповідно до принципів калькулювання на об’єкти калькуляції за центрами управлінського обліку необхідно відносити ті витрати, що цим об’єктом обумовлені та якими він може керувати. Йдеться про прямі витрати, обсяги яких не лише формують переважну частину витрат об’єктів калькуляції, але в банківському бюджетуванні служать базою для розподілу загальнобанківських витрат. Особливо наголошується на безпідставності спроб побудови такої системи обліку витрат банку, яка б зі стовідсотковою точністю була здатна забезпечувати розрахунок собівартості банківських продуктів. Будь-яка розрахункова сума витрат, що відноситься на послугу, яким би переконливим не було обґрунтування розрахунку, не може досягти точної відповідності фактичної собівартості. З цих позицій доведено, що найточнішою є калькуляція за прямими (змінними) витратами, яку одержуємо завдяки застосуванню системи “директ-костинг”.

У цьому разі до калькуляції включають витрати, які мають безпосередній зв’язок із конкретним центром доходів чи витрат. У дисертації зазначено, що критерієм точності підрахунку собівартості послуг центру має бути не повнота включення витрат, а спосіб їх віднесення на ту чи ту банківську послугу (продукт). З огляду на це систему “директ-костинг” визнано цінним інструментом управлінського обліку в банках через те, що вона дозволяє оперативно відстежувати взаємозв’язок між обсягом наданих послуг і здійсненими витратами, а також підкреслено, що в разі калькулювання за прямими (змінними) витратами не спотворюється показник окупності послуг унаслідок розподілу накладних витрат, що особливо актуально за контролю рівня рентабельності кожного окремого центру обліку. Водночас система “директ-костинг” дає можливість перемістити центр калькуляційної роботи з трудомістких розрахунків щодо розподілу накладних витрат і визначення точної собівартості на прогнозні її розрахунки, що особливо важливо для діяльності банку в конкурентному ринковому середовищі.

Отже, управлінський облік слід характеризувати як облік відповідальності: якщо головним критерієм ефективної діяльності комерційного банку є отриманий прибуток, тоді встановлення міри участі кожного підрозділу в його одержанні належить до функцій управлінського обліку, оскільки його процедури спрямовано на облік тих складових, котрі формують прибуток, – доходів і витрат банку.

 

 

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв’язання наукової проблеми, яка полягає в удосконаленні методологічних засад системи бухгалтерського обліку в банківських установах України. Це дало змогу сформулювати низку висновків концептуально-теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру, які забезпечили вирішення завдань дисертаційного дослідження відповідно до поставленої мети.

1. За умов ринкових перетворень роль і значення бухгалтерського обліку як важливої функції управління комерційним банком суттєво зростає. З позицій вимог до інформаційного забезпечення управлінського процесу у сфері банківської діяльності процедури бухгалтерського обліку мають забезпечувати адекватне відображення фінансового стану та його змін, що зумовлює об’єктивну потребу в реформуванні облікової системи банківських установ України. Програма реформування спрямована на розробку таких методологічних інструментів, які дозволяють визначати реальні результати фінансової діяльності, ураховувати економічні ризики, реально оцінювати дійсну вартість власного капіталу банку, зростання якого – головна мета діяльності господарських суб’єктів.

2. Загальнотеоретичною базою бухгалтерського обліку в комерційних банках є загальна теорія бухгалтерського обліку, яка розглядає методологічні та організаційні принципи його побудови, а також такі фундаментальні для кожної науки поняття, як предмет, метод, інструменти, об’єкти. Загалом визначення цих понять не містять принципових відмінностей у процесі застосування у системі обліку різних господарських суб’єктів, проте їх потрібно