Система бухгалтерського обліку в комерційних банках: методологія та практика

Оскільки фінансовий облік є засобом обліковування суспільного виробництва як у межах корпоративних утворень, так і в державі загалом, то під час формування системи облікових інструментів у межах кожного комерційного банку слід ураховувати три основні аксіоми: 1) межі облікової процедури фінансового обліку зумовлюються первинним обліком і складом вхідних облікових об’єктів; 2) у систему облікової процедури вводяться тільки ті інструменти, що їх можна враховувати в методології бухгалтерського обліку; 3) розширення складу облікових об’єктів і впровадження нових облікових інструментів супроводжується змінами та доповненнями чинного плану рахунків.

У дисертації досліджено сутнісні характеристики предмета й об’єктів фінансового обліку. Доведено, що предмет фінансового обліку повністю охоплює його процедуру як логічно витриману чітку послідовність виконання облікових дій з відображення інформації в процесі реєстрації, групування фактів господарської діяльності, нагромадження, опрацювання, зберігання та використання отриманих облікових даних для формування фінансової звітності й управлінських узагальнень.

Об’єкти фінансового обліку в роботі розглядаються в статиці та динаміці й охоплюють всю інформацію про економічні відносини, що складаються в процесі ведення банківської діяльності. З огляду на економічний аспект діяльності виокремлено активи комерційного банку за їхнім складом та розміщенням, а з урахуванням юридичного аспекту діяльності класифіковано джерела формування ресурсів, тобто банківські пасиви.

У дисертації розширено перелік об’єктів обліку та обґрунтовано необхідність визнання об’єктами фінансового обліку резервів, сформованих під можливі втрати комерційних банків у процесі здійснення активних операцій. Резерви як об’єкти фінансового обліку забезпечують процедури врахування ймовірності ризиків банківської діяльності та виводять показник власного капіталу комерційного банку на його дійсний рівень.

Дослідження показали, що застосування такого методологічного інструмента як нарахування також вплинуло на розширення номенклатури об’єктів фінансового обліку, що пояснюється об’єктивним характером існування незавершеності процесу, характерним для більшості операцій комерційного банку. Об’єкти фінансового обліку в сукупності характеризують зміст, обсяг і зміни в часі будь-якої інформації щодо ведення банківської діяльності, а виокремлення об’єктів орієнтовано на розв’язання проблем управління активами, пасивами та капіталом комерційного банку (рис. 3).

 

Рис. 3. Об’єкти фінансового обліку

 

Проведений у роботі аналіз методологічних принципів бухгалтерського, а отже і фінансового обліку дає підстави стверджувати, що методологія гарантує функціональність документального обліку. Це забезпечує використання облікової інформації в управлінні та контролі. Водночас методології притаманні певні риси невизначеності: спочатку з’являються нові об’єкти обліку, а вже потім формується методологічний інструментарій, на основі якого опрацьовуються конкретні методики обліковування стану та змін цих об’єктів. Критерій опрацювання інструментарію – забезпечення позитивного впливу на загальні якісні характеристики облікової інформації, що використовується в управлінні комерційним банком. У роботі зроблено висновок про суттєве оновлення методології обліку в процесі запровадження в обліковий процес нових інструментів: нарахування, резервів, переоцінювання, утім, це не свідчить про миттєвість опрацювання методик обліку на підставі цих інструментів.

У дисертації вмотивовані можливості та переваги принципу нарахування для опрацювання методики обліку доходів (витрат) комерційного банку. Принцип нарахування та пов’язані з ним принципи відповідності та обережності з огляду на їхній вплив на фінансові результати діяльності повною мірою відповідають ознакам нових облікових інструментів методології фінансового обліку. Їх запровадження, значно розширило сфери впливу аналітичної та інформаційної функцій обліку на загальний процес управління й активізувало механізм вияву контрольної функції.

У роботі доведено, що облік доходів (витрат) за принципом нарахування забезпечує вирівнювання фінансових результатів діяльності комерційного банку за звітними періодами: доходи фіксуються на момент їх заробляння, а не отримання, що має місце за касового методу обліку доходів. Відповідно, витрати визнаються на момент виникнення зобов’язання банку сплатити певну суму коштів. Сутнісна економічна інтерпретація облікового принципу нарахування, наведена в дисертації, забезпечує розуміння того, які доходи та в якому періоді підлягають визнанню та відображенню у фінансовій звітності, як оцінити дійсний обсяг власного капіталу на основі коригувальних проведень за доходами, визнаними безнадійними до отримання. Механізм коригувальних проведень знижує ймовірність перенесення наявних фінансових ризиків на майбутні звітні періоди. В дисертації акцентовано увагу на тому, що ефективність процедури коригування забезпечується на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності контрагентів банку, що дає змогу відстежити сумнівні до отримання нараховані процентні доходи. Це свідчить про прямий зв’язок аналітичної та інформаційної функцій фінансового обліку. Активізація механізму аналітичної функції під час виконання процедури коригувальних проведень сприяє формуванню реальних обсягів доходів ще до моменту визначення результатів фінансово-господарської діяльності комерційного банку за показниками фінансової звітності.

Зважаючи на значущість принципу нарахування в методиці обліку доходів (витрат) комерційного банку, у дисертації запропоновано ввести до понятійного апарату фінансового обліку поняття “незавершена угода за банківськими послугами та операціями”: банківська операція, за змістом якої виконано процедуру нарахування доходів (витрат), переходить у стадію незавершеної з такими можливими етапами реалізації: 1) отримання (сплата) відповідно нарахованих доходів (витрат) ; 2) визнання нарахованих доходів простроченими; 3) визнання нарахованих доходів сумнівними до отримання; 4) визнання нарахованих доходів безнадійними до отримання; 5) списання безнадійних нарахованих доходів за рахунок сформованих резервів під сумнівну