Тактика узнавання і впізнання під час досудового слідства

Дослідженню проблем тактики пред’явлення для впізнання приділено значну увагу в юридичній літературі. В її розробку зробили вагомий внесок такі провідні вчені, як Н. Г. Бритвич, В. С. Бурданова, І. Є. Биховський, А. М. Васильєв, М. М. Гапанович, О. Я. Гінзбург, Г. І. Кочаров, В. О. Коновалова, А. О. Крикунов, В. С. Кузьмічов, В. Г. Лукашевич, Є. Д. Лукьянчиков, В. М. Петренко, О. І. Подольський, М. І. Порубов, М. В. Салтевський, З. Г. Самошина, Л. Д. Удалова, П. П. Цвєтков та багато інших. Однак більшість досліджень з цього питання провадилися на підставі законодавства та практики його застосування в республіках колишнього СРСР без урахування специфіки норм КПК України. Тому багато проблем тактики пред’явлення для впізнання залишаються дискусійними, деякі питання недостатньо вивчені, думки вчених з багатьох питань є суперечливими. Окрім цього, з моменту запровадження чинного Кримінально-процесуального кодексу України в суспільстві та в державі відбулися значні зміни, що справили відповідний вплив на формування морально-психологічних якостей громадян взагалі та учасників кримінального судочинства, зокрема.

Психологічні процеси, які відбуваються у свідомості впізнаючого під час пред’явлення для впізнання, і їх результат науково обгрунтовані теорією криміналістичної ідентифікації. Цій проблемі приділено значну увагу в криміналістиці, тому автор детально ознайомився з роботами провідних вчених з проблем криміналістичної ідентифікації, а саме В. Я. Колдіна, В. П. Колмакова, І. І. Котюка, І. Д. Кучерова, М. Я. Сєгая, Т. О. Сєдова та ін.

Психофізіологічна сутність узнавання певною мірою висвітлена у працях А. В. Бонгарда, В. Д. Глєзєра, М. С. Шехтера. Однак проблема використання властивості людини узнавати об’єкти та події, які вона раніше спостерігала, у слідчій та оперативно-розшуковій практиці на сьогоднішній день майже не вивчена.

На сьогодні у криміналістичній тактиці недостатньо розроблені форми і способи пред’явлення для впізнання. Наприклад, впізнання за функціональними ознаками залишається проблемним. Потребують відповідної розробки питання зустрічного та повторного впізнання. Тим більше багато вчених вважають, що назріла необхідність розширити коло об’єктів, які пред’являються для впізнання. На жаль, вагома частка з названих пропозицій залишається покищо тільки рекомендаціями і в практичній діяльності майже не застосовуються, але деякі з них знайшли своє конкретне відображення у чинному Кримінально-процесуальному кодексі. На нашу думку, законодавче закріплення нових правил пред’явлення для впізнання могло би суттєво розширити можливість отримання доказової інформації та усунути суперечності і прогалини, які мають місце в чинному законодавстві. Вищесказане послужило підставою для вибору теми дисертаційного дослідження і є обгрунтуванням її актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконана відповідно до “Комплексної Програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр. ”, що затверджена Указом Президента України № 837/96 від 17. 09. 1996 р. і Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Університету внутрішніх справ МВС України на 1996 р. (п. 202). Тема дисертації “Тактика узнавання і впізнання на попередньому слідстві” обговорена на засіданні кафедри криміналістики та затверджена Вченою радою Харківського інституту внутрішніх справ 27 грудня 1993 року (протокол № 5).

Метою дослідження є розкриття сутності психофізіологічного процесу узнавання і можливостей його використання під час проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій для отримання доказів; виявлення сучасних проблем тактики пред’явлення для впізнання; обгрунтування необхідності законодавчого закріплення нових правил провадження цієї слідчої дії.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання: уточнити сутність та розмежувати значення понять “узнавання”, “впізнання”, “розпізнавання” з точки зору психології, фізіології і теорії науки криміналістики, проаналізувати взаємозв’язок і визначити їх роль у процесі пред’явлення для впізнання й оперативного розпізнавання; розробити пропозиції про внесення до проекту КПК норм, які регулювали б проведення пред’явлення для впізнання під час до- судового слідства в умовах, за яких можна було б гарантувати безпеку впізнаючого; з’ясувати можливість і доцільність застосування в оперативно-розшуковій діяльності оперативного узнавання, яке може мати місце на будь-якій стадії кримінального процесу; обгрунтувати необхідність законодавчого закріплення нових правил пред’явлення для впізнання; розробити тактику пред’явлення для впізнання людини за ходою.

Об’єктом дослідження є закономірності відображення людиною оточуючої дійсності і формування сліду пам’яті – суб’єктивного образу в пам’яті учасників кримінального процесу, а також закономірності відтворення й опису сприйнятих об’єктів з метою наступного узнавання.

Предметом дослідження є механізми і тактичні прийоми практичного використання психофізіологічної властивості людини узнавати в оперативно-розшуковій і слідчій діяльності; психологічні, процесуальні і тактичні особливості пред’явлення для впізнання.

Методологічною основою і теоретичною базою послужили основні положення матеріалістичної діалектики, загальної теорії криміналістики; загальні методи – діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, функціональний, статистичний і спеціальні криміналістичні – версіювання, планування, ідентифікації і групофікації, експертного дослідження доказів та інші. Як спеціальними принципіальними основами автор керувався найновішими досягненнями психології і фізіології, окремих теорій криміналістики, кримінального процесу, деякими положеннями оперативно-розшукової діяльності, які не є секретними.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертантом вперше в Україні на монографічному рівні досліджені теоретичні проблеми