Тактика узнавання і впізнання під час досудового слідства

Перший розділ “Наукові основи узнавання і впізнання” присвячений визначенню сутності основних понять “узнавання”, “впізнання”, “розпізнавання” з точки зору психології, фізіології та криміналістики, виясненню місця і ролі впізнання у психології та криміналістиці, способам використання природженої здатності людини узнавати раніше спостережувані об’єкти в оперативно-розшуковій і слідчій діяльності.

У підрозділі 1. 1. “Поняття і психофізіологічна сутність узнавання” проаналізовано наявні у науці дефініції поняття “узнавання”, на підставі чого дано авторське визначення, розкрито його психофізіологічну сутність, описано стадії мисленої дфяльності людини у процесі узнавання. У науковій літературі з психології та криміналістики дані різні визначення поняття “узнавання”. На підставі критичного аналізу цих дифініцій і аналітичного дослідження етимологічної природи автор розкриває сутність названого поняття таким чином: це складний психофізіологічний процес, під час якого людина зіставляє об'єкти реальної дійсності, котрі сприймаються в даний момент, із зафіксованими раніше суб'єктивними образами і робить висновок про наявність або відсутність тотожності між ними.

Із наведеного визначення процесу узнавання випливає, що він включає декілька етапів: сприйняття, запам'ятовування і розпізнавання. Першою і необхідною стадією цього психофізіологічного процесу є сприйняття людиною навколишнього середовища за допомогою органів чуття. Субстратом сприйняття є відчуття, які утворюють безперервний комплекс у просторі і в часі (у випадку з зоровими і дотиковими сприйняттями) або тільки в часі (коли сприйняття утворюється за допомогою зміни якості чи інтенсивності відчуттів). Найбільш розвинутою і важливою для процесу пізнання є система зорових сприйняттів, далі йдуть дотикові, слухові і т. п.

Наступним етапом у процесі узнавання можна виділити стадію пам'яті. Важливість цієї стадії полягає в тому, що інформація, котра зберігається в пам'яті учасників процесу, служить основою для відтворення слідчим події минулого. У психології пам'ять розуміють як запам'ятовування, збереження і відтворення минулого досвіду. Спроможність запам'ятовування, збереження і відтворення залежить від виду (типу) пам'яті. Психологи розрізняють такі види пам'яті: рухову або моторну, емоційну, образну і словесно-логічну.

Третім етапом процесу узнавання є розпізнавання різних образів, котрі зберігаються у корі головного мозку, названих у науці «слідами пам'яті. Сліди пам'яті – це незвичні сліди, які не входять у клас матеріальних, котрі є предметом слідознавства. Мислені образи є носіями інформації, це відображення реальної дійсності в пам'яті людини, котрі проявляються зовні у вигляді повідомлень обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого або свідка. Закріплені в процесуальних документах вони є прямими доказами. Отже, відображення – ідеальний психічний процес; його результат – суб'єктивний образ, мислений слід або слід пам'яті.

Процес узнавання у формі ототожнення полягає в тому, що ознаки об'єкта, котрі були раніше зафіксовані в пам'яті людини як певний образ, і ознаки, які тільки-но сприймаються, при подальшому співвідношенні з об’єктом зіставляются, порівнюються, в результаті чого людиною робиться висновок про тотожність об'єктів, відмінність або приналежність їх до певної групи, класу, виду. Можливість ототожнення об'єктів обумовлена тим, що кожний з них має певні властивості, проявом котрих є ознаки: загальні – що притаманні однорідним предметам і особливі (ідентифікаційні) – котрі характеризують конкретний об'єкт. Ототожнення конкретного об'єкта досягається виявленням його загальних і окремих ознак, котрі сприяють створенню суб'єктивного образу й узнаванню.

В роботі дається класифікація видів узнавання за такими підставами: спосіб, об'єкт, суб'єкт, орган чуття, за допомогою якого здійснюється узнавання, і ознаки об'єктів, за якими відбувається узнавання.

У підрозділі 1. 2. “Впізнання в психології і криміналістиці” розглянуто психологічну сутність впізнання, його місце в психології і криміналістиці. У юридичній літературі цей термін використовується для назви слідчої дії – пред'явлення для впізнання, передбаченої статтями 174-176 КПК України.

З точки зору психофізіології сутність впізнання полягає в тому, що протягом пізнавального процесу людиною порівнюється об'єкт, котрий вона споглядає зараз, з мисленим образом сприйнятого раніше об'єкта і робиться умовивід про наявність або відсутність тотожності між ними. У цьому відношенні процес впізнання схожий з процесом узнавання.

У розумовій діяльності впізнаючого можна виділити такі стадії (етапи):

формуюча – стадія засвоєння, усвідомлення образу, предмета або особи, яка у свою чергу підрозділяється на ряд етапів;

впізнавальна – стадія розпізнавання.

Перша стадія здебільшого має місце тоді, коли попереднє розслідування ще не почалося. У другій стадії відбувається сприйняття в натурі певної групи об'єктів, відновлювання в пам'яті мисленої моделі раніше сприйнятого об'єкта, уявне зіставлення цих об'єктів, що завершується їх узнаванням, тобто встановленням тотожності, або неузнаванням – виявленням відмінності відносно одного з них.

У літературі з кримінального процесу загальноприйнятим є поділ процесу формування показань свідків на три стадії – сприйняття, запам'ятовування і відтворення сприйнятого. Зазначений поділ відповідає процесу формування показань впізнаючого лише в тих випадках, коли особа, котра спостерігала об'єкт, допитується тільки як свідок або потерпілий, а рішення про пред'явлення для впізнання не приймається у зв'язку з категоричною заявою допитуваного про те, що він не зможе впізнати об'єкт.

На нашу думку, процес формування показань свідків не можна обмежити тільки стадією відтворення сприйнятого, не підкреслюючи її аналітичної сутності – переробки й особливо формування семантичного образу сприйнятого. Таким чином,