Тема 9. Виробнича інфраструктура

г)баланси мають віддзеркалювати внутрішній обіг енергії в енергоносіях різного виду та параметрів, бути пов’язаними з ма-теріальними балансами відповідних енергоносіїв;

ґ)для оцінювання рівня енерговикористання в балансах має бути відображено як досягнутий, так і передовий рівень енерго-використання.

Перші три вимоги до балансів диктують необхідність їх вертикальної побудови, тобто за виробничими дільницями, та за напрямами використання; останні дві — горизонтальної, тобто за економічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням корисної енергії та витрат за місцем їх виникнення та видами.

Задовольнити всі зазначені щойно вимоги до балансів в одній формі майже неможливо, тому ці вимоги визначають диференці-йовано, складаючи баланси у двох формах: вертикальній і гори-зонтальній. Вертикальну форму енергобалансу називають робочою, а горизонтальну — аналітичною, або синтезованою. Черговість розроблення енергетичних балансів залежить від рівня дослідження об’єкта в ієрархічній системі управління виробництвом. На машинобудівному підприємстві в загальному вигляді можна встановити шість таких рівнів: І — підприємство; II — виробництво чи корпус; III — цех; IV — дільниця чи технологічна лінія; V — групи устаткування; VI — агрегат чи верстат.

Від рівня балансів залежить повнота та деталізація їх розроб-лення. Баланси розробляють послідовно — від VI до І рівня.

На І рівні складають загальний баланс енергоспоживання під-приємством усіх видів енергоресурсів. Приклад робочого електробалансу машинобудівного заводу наведено в табл. 9.4.

Потрібно мати на увазі, що план енергоспоживання підприєм-ства — це витратна частина енергобалансу, яка забезпечує вико-нання підприємством виробничої програми та водночас є вироб-ничою програмою енергетичних цехів.

До цієї частини балансу належать такі розрахунки:

а) потреби основного та допоміжного виробництва у всіх ви-дах енергії та палива;

б) нормативні втрати енергії та палива в енергетичних мере-жах, перетворювальних засобах і виробничому устаткуванні;

в) максимальні енергетичні навантаження протягом планового періоду з урахуванням споживання енергії;

г) планові середньодобові, місячні, квартальні та річні графіки навантаження.

Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складають кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначають за прями-ми витратами, а для внутрішньозаводських потреб — з урахуванням і непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її перероблення.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж включають у собівартість відповідного виду енергії.

Калькуляційні одиниці продукції енергетичних цехів такі: для електричної енергії — 1000 кВт/год; тепла та пари — 1 Дж (або 1 т пари); стисненого повітря — 1000 м3; води — 1000 м3; карбіду кальцію — 1 т.

Таблиця 9.4

ПРИКЛАД РОБОЧОГО ЕЛЕКТРОБАЛАНСУ МАШИНОБУДІВНОГО ЗАВОДУ

 

Необхідно звернути увагу на те, що технологічні особливості енергетичного виробництва, і насамперед високий рівень автома-тизації процесів, визначають характер планування та нормування праці робітників, оплату їхньої праці.

Чисельність робітників, яких поділяють на експлуатаційників та ремонтників, визначають здебільшого за нормативами обслуговування. 

 

 

Планування госпрозрахункової діяльності транспортного цеху проводять планово-економічний відділ, відділ організації праці та заробітної плати разом із транспортним цехом. Порядок і строки розроблення плану такі самі, як і в основних цехах.

Техніко-економічне планування полягає в розроблення річ-них, квартальних і місячних планів за такими розділами:

-виробнича програма;

-чисельність, заробітна плата;

-собівартість.

Виробничу програму транспортного цеху розробляють:

1)економічна служба цього цеху — за зовнішніми та внутрішніми перевезеннями вантажів та навантажувально-розвантажувальними роботами;

2)технічне бюро цеху (разом із ремонтною майстернею) — за ремонтними роботами.

Вихідними даними для розроблення виробничої програми це-ху є:

-за зовнішніми перевезеннями — плани матеріально-технічного забезпечення, комплектування й кооперування, плани реалізації продукції (збуту), капітального будівництва;

-за внутрішніми перевезеннями — виробнича програма об-слуговуваних цехів згідно зі схемою вантажоперевезень, що діє на підприємстві;

-дані про наявний склад транспортних засобів;

-графіки технічного обслуговування та ремонту транспорт-них засобів;

-нормативи трудових і матеріальних витрат на основні види транспортних, навантажувально-розвантажувальних операцій.

Обсяги вантажоперевезень допоміжних цехів планують з огляду на планову потребу підприємства в їхній продукції та послугах за діючої трудомісткості робіт.

Виробнича програма транспортного цеху складається з обся-гів послуг у натуральному та вартісному вираженні.

До складу номенклатурного плану можуть належати такі види робіт і послуг:

-доставка матеріально-технічних цінностей на підприємст-во;

-транспортування готової продукції підприємства до місця навантаження або до споживача;

-внутрішньовиробничі вантажопотоки;

-навантажувально-розвантажувальні роботи;

-технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів і механізмів, інші роботи та послуги.

Обсяги навантажувально-розвантажувальних робіт планують у тоннах із відокремленням затрат часу механізованих робіт у машино-годинах і ручних робіт у нормо-годинах (людино-годинах). Підстави для планування обсягів ремонтних робіт такі:

-графіки технічного обслуговування та ремонту транс-порту;

-графік випуску транспорту на лінію;

-листки обліку технічного обслуговування та ремонту тран-спорту;

-норми пробігу до першого капітального ремонту, тис. км.

-норми міжремонтного пробігу, км.

В умовах госпрозрахунку транспортним цехам доцільно