Тематичне картографування

 

Види демографічних карт. Карти населення або так названі демографічні карти іноді відносять до групи економічних карт. Головний елемент отримання демографічних карт – населення (по грецькому „demos” – народ), тобто головна продуктивна сила, яка керує розвитком усієї економіки будь-якої країни. Без цієї вирішальної продуктивної сили неможливим був би розвиток виробництва. Ріст народонаселення, або його щільність, не визначають характеру суспільного ладу або розвиток суспільного виробництва, але є одним із важливих умов життя товариства. У зв’язку з цим великим значенням населення для розвитку економіки українська економічна географія уважно досліджує питання розміщення і характеристики населення, нерозривно пов’язуючи географію виробництва з географією населення. Остання є однією з поділів економічної географії. Подібно до цього іноді вважають демографічні карти одним із видів економічних карт.

На карті може бути відображене розміщення і не всього населення, а тільки його частина, наприклад проживаючого в містах і селищах міського типу, тобто міського населення. На карті можна показати розміщення людей якоїсь одної професії, національності і т. д., що у визначених умовах становить великий інтерес.

До демографічних карт відносяться також такі, на яких відображаються кількісні зміни в розміщенні населення за відомий проміжок часу, тобто динаміка росту або міграція населення. Ріст народонаселення або його спад можуть бути природними (як наслідок розходження між числом народжених і мертвих за той самий період) або механічними (у результаті переселення з одних районів в інші). Зустрічаються й особливі карти, на яких кольоровими стрілками показуються шляхи міграції населення.

На багатьох картах міста виділені масштабними значками, пропорційними числу жителів і дані на фоні картограми щільності іншого населення.

Відображення населення. Головне місце серед демографічних карт при відображенні слід надати картам розміщення усього населення, оскільки більше усього складаються карти саме такого отримання. Для їхнього упорядкування треба мати статистичні дані про кількість жителів по кожному населеному пункті або по одиницях визначеного територіального розподілу, наприклад по адміністративних районах. В другому випадку це можуть бути або абсолютні дані, або відносні, як показник щільності населення. Можливо упорядкування карт розміщення населення і методом картографічної генералізації на підставі інших (як правило, більш детальних) карт аналогічного отримання.

Географічне розміщення населення показується на спеціальних картах цієї тематики різноманітними способами, їхніми варіантами і сполученнями. Широко застосовується значковий спосіб.

Розподіл жителів по одиницях адміністративного або іншого територіального розподілу легко уявити і картограмою, поєднуючи, якщо необхідно, картодіаграмні фігури з забарвленням фону засобами картограми.

Трапляється, що автор або редактор карти вважають якийсь спосіб, хоча б значковий, найбільше підхожим для відображення географічних особливостей розміщення населення визначеної країни, але від застосування його слід відмовитися через відсутність придатних статистичних даних або по інших причинах. Відомі обмеження накладають і поліграфічні можливості.

Для того щоб бачити на карті, до якого саме населеного пункту відносяться точки, можна завдати легким пунктиром межі землекористування кожного з них.

Іноді на крупномасштабних картах сільські пункти показуються з позначенням дрібними чорними прямокутниками окремих будинків уздовж вулиць, причому кількість таких значків не дорівнює числу будинків, а значки тільки відзначають їхнє особливе розташування. Щоб не навантажувати карту зайвими штриховими елементами, хоча б і у виді точок, можна використовувати дані прямокутники для відображення чисельності населення, приймаючи кожний із них, допустимо, за 10 жителів. Такі значки можна назвати „стандартними будиночками” – у змісті однакового кількісного значення.

Проте такий метод передачі розміщення жителів зручний лише у відношенні сільського населення, а для міст і великих селищ, де переважно великі багатоповерхові будинки, він явно непридатний, тому що було б безглуздо заміняти зображення цілого кварталу суцільної забудови масою дрібних будиночків. Але можливе сполучення методу „стандартних будиночків”, що позначають населення сільських місцевостей, із виділенням і зафарбуванням особливим кольором кварталів міського типу або навіть контурів окремих значних кам’яних будинків. Усередині таких кварталів вписуються особливі точки достатньо значної ваги, кожна з яких буде означати, наприклад, п’ятдесят або навіть сто чоловік (проживаючих у цих будинках і кварталах). „Стандартні будиночки” особливо зручні при розсіяному характері розміщення сільського населення.

Інший шлях відображення на карті географічного розміщення населення – нанесення усіх без винятку населених пунктів масштабними значками у формі, скажемо, кружків. Площа кожного з них буде відповідати людності пункту, що зображується, тобто кількості жителів. При цьому найкраще прийняти неперервну абсолютну масштабність, домовившись, що площа кружка буде діаметром 1мм.

Наприклад: відображення розміщення населення „стандартними будиночками” (кожний будиночок дорівнює 10 чол.) буде дорівнювати 50 жителям. Розміри значків усіх населених пунктів будуть розраховані, виходячи з цієї підстановки масштабності. Втім, нерідко віддають перевагу довільній ступінчастій масштабності, що полегшує процес упорядкування карти і значно скорочує різницю між розмірами найменших і найбільших по розміру значків.

Для міст (оскільки саме вони як правило відрізняються великою людністю) і селищ міського типу можна застосувати інший колір значків, що чітко виділить їх серед сільських населених пунктів і дозволить завдавати останні на фоні значних значків міст. Щоб дещо зменшити їхні розміри, застосовуючи абсолютну масштабність і однакову підстановку її для всіх значків, можна рекомендувати зображувати міста не кружками, а кульками, і тоді при обчисленні їхній діаметр будемо витягати з