Тематичне картографування

Мінералізація, хімічний і газовий склад підземних вод. Мінералізацію першого від поверхні водоносного горизонту зображають ізолініями (у вигляді коричневих точок) із значеннями 0, 1; 0, 3; 1, 0, 3, 5, 7; 10, 15, 30; 50 р/л. Між ізолініями рівномірно розставляють фонові значки (крап) коричневого кольору. Хімічний і газовий склад вод показують тільки для типових водопунктів; значки водопунктів зафарбовують по переважаючому аніону: блакитний колір відповідає гідрокарбонатному складу, жовтий – сульфатному, червоний – хлоридному. Газовий склад позначають хімічними символами (С – вуглекислота, N – азот і т. п.).

На карті задають також деякі „геологічні знаки” (розлами, вулкани, піски, солончаки і ін.), гідрологічні позначення (ділянки пересихання і промерзання рік, озер, боліт), гідротехнічні споруди; на картах масштабів 1: 500000 – 1: 1000000 задають також межу і номер гідрологічних районів.

У районах багаторічної мерзлоти позначають (зеленими лініями і значками) різноманітні її прояви, зокрема, межі поширення, наледі, копальневі льоди, площі задимлення термокарст і ін. Цифрами вказують потужність багаторічної мерзлоти і діяльного прошарку, а також глибину сезонного промерзання – там, де ці показники встановленні. На полях карти поміщають гідрогеологічні розтини.

Гідрогеологічні карти середніх і крупних масштабів відрізняються багатим і різнобічним отриманням. Проте способи зображення гідрогеологічних показників ще потребують вдосконалення.

Ґрунтові карти. Основним видом ґрунтових карт є загальна типологічна ґрунтова карта, що передає розміщення генетичних типів, підтипів і видів ґрунтів. Додатково до загальної ґрунтової карти можуть складатися приватні карти окремих ґрунтових показників, переважно кількісних (наприклад, запасів гумусу в ґрунті), а також різноманітного роду прикладні карти і картосхеми: агрогрунтові (на яких ґрунти згруповані по ступеню їх працездатності), грунтово-ерозійні, грунтово-меліоративні, грунтово-агрохімічні й інші.

Геоботанічні карти. Геоботанічна карта – це карта рослинних груп, систематизованих в залежності від масштабу. На геоботанічній карті виділяють області, які зайняті тими або іншими категоріями систематики рослинних сполук або ж їхніми сполученнями.

У якості варіантів загальної типологічної геоботанічної карти можна розглядати деякі прикладні карти рослинного покриву, зокрема карти типів пасовищ і сіножатей. Більш спеціалізований характер мають карти лісів, на яких ліси підрозділяються не з комплексу геоботанічних ознак, а тільки по породах, що має найбільше економічне значення.

До геоботанічних карт не відносять флористичні карти, тобто карти флористичних областей і ареалів, видів, родів, і інших систематичних одиниць флори. Ці карти в картографічному відношенні досить елементарні.

Об’єктами зображення на геоботанічних картах можуть бути як сучасний, фактично існуючий рослинний покрив, так і рослинні сполуки, що існували до заселення території людиною і її рілля, тобто відновлений рослинний покрив.

Найважливіше (але не єдине) джерело геоботанічної карти – матеріали польової зйомки рослинного покриву. Межа сучасних рослинних сполук, на відміну від ґрунтових або геологічних меж, можуть бути простежені в полі візуально; проте їхнє картографування повинно провадитися в тісному зв’язку з вивченням умов місцеперебування – рельєфу, ґрунтів і материнських порід, характеру зволоження й ін. Зображення відновленого рослинного покриву – у польових або камеральних умовах – ґрунтується на непрямих даних; при цьому найважливішу роль відіграє використання топографічних, гіпсометричних, кліматологічних, ґрунтових і інших карт.

У залежності від масштабу геоботанічні карти поділяють на п’ять груп:

• детальні крупномасштабні (1: 5000 – 1: 25000),
• узагальнені крупномасштабні (1: 50000 – 1: 200000),
• середньомасштабні регіональні (1: 300000 – 1: 1000000),
• дрібномасштабні формаційні (1: 1500000 – 1: 4000000),
• дрібномасштабні зонально-провінційні (1: 5000000 і мілкіше).

Ландшафтні або комплексні фізико-географічні карти представляють один з найбільш нових типів карт, але їх розвиток має великі перспективи. Об’єктом ландшафтної карти є географічні або природні територіальні комплекси (ПТК), тобто закономірні територіальні сполучення фізико-географічних компонентів – поверхневих порід і рельєфу, приземного прошарку повітря з його кліматичними особливостями, поверхневих і підземних вод, ґрунтів, рослинного і тваринного світу. Всі ці компоненти, як відомо, тісно взаємопов’язані і розвиваються як частини єдиної природної системи, що і дозволяє відображати їх на карті як одне ціле.

Способи зображення географічних комплексів на типологічних ландшафтних картах багато в чому аналогічні тим, що застосовуються на галузевих фізико-географічних картах. Основний спосіб – якісний фон; у якості додаткового способу для відображення другорядних розходжень застосовується штрихування. Деякі характерні ознаки, що не виражаються в масштабі фації або урочища, можуть бути позначені позамасштабними значками.

 

 

Наскільки різноманітні спеціальні карти за їхнім змістом, призначенням, масштабом і територіальним охопленням, настільки різноманітні і методи упорядкування цих карт. Проте можна відзначити деякі особливості, більш-менш загальні для методики упорядкування якщо не всіх, то дуже багатьох видів спеціальних карт.

1. До авторського оригіналу додається детально розроблена програма карти, у якій даються редакційні вказівки по відображенню на карті кожного елемента її змісту. Необхідність у виготовленні авторського оригіналу визначається відсутністю, як правило, детально розроблених настанов і інструкцій з окремих видів спеціальних карт або хоча б уже сформованих зразків карт.