Тематичне картографування

 2. При упорядкуванні спеціальної карти необхідне належне орієнтування інженера-картографа у відповідній галузі знань. Наприклад, щоб скласти повноцінну гіпсометричну карту, треба добре знати форми й особливості рельєфу різного типу; щоб свідомо брати участь в упорядкуванні геоботанічної карти, треба знати основи ботаніки; щоб створити гарну економічну карту, треба знати економіку і ясно уявляти собі економіко-географічні особливості відображуваної країни або її району.

Правильно поставлене редагування повинно охоплювати весь зміст спеціальної карти від математичної основи і гідрографії до останнього елемента отримання, що відображає специфіку тематики карти.

3. Особливість методики упорядкування спеціальної карти – єдність або внутрішня цілісність отримання цієї карти, повна внутрішня узгодженість усіх його елементів.

Повноцінна спеціальна карта потребує повної узгодженості у всіх елементах її отримання, що повинна бути єдиною і цілеспрямованою. У програмі, на підставі якої складається спеціальна карта, повинні бути передбачені усі без винятку елементи її отримання. Наприклад, на карті промисловості даються населені пункти, але замість звичайного вигляду пунктів ці міста і селища нерідко відзначають цілком своєрідними значками, що своїм зовнішнім виглядом, відповідно до легенди, відображають спеціалізацію і ступінь розвитку в населених пунктах промисловості.

4. При упорядкуванні спеціальних карт застосовуються особливі способи для відображення визначених елементів їхнього отримання.

До числа особливих заходів, що застосовуються при упорядкуванні різноманітних видів спеціальних карт, відносяться:

а) значковий спосіб, уживаний для локалізованого по пунктах позначення окремих об’єктів;

б) спосіб лінійних знаків, до якого відносяться, зокрема, „лінії напрямків”, що наочно відображають на карті напрямки переміщення того чи іншого об’єкта;

в) спосіб ареалів, що полягає в простому обведенні на карті тих місць, де поширене відображуване явище;

г) спосіб якісного фону, який застосовується для суцільної характеристики території в якісному відношенні по одному або кількох ознаках;

д) спосіб ізоліній;

е) точковий спосіб;

ж) картодіаграма;

з) картограма.

5. При створенні багатьох видів спеціальних карт особлива увага приділяється розробці легенди, що може бути досить великою і складною. Науково побудована легенда відображає класифікацію поданих на карті явищ і об’єктів, дає характеристику їх типів і різновидів.

 

 

Атлас – тематична, детально опрацьована збірка карт, ілюстрацій, таблиць (атлас географічний, історичний, анатомічний).

Родоначальником складання атласів вважається давньогрецький учений Клавдій Птолемей.

Термін «атлас» запровадив картограф Герард Меркатор на честь Атласа – міфічного короля Лівії, що виготовив небесний глобус.

Атласом – називають систематизоване зібрання географічних карт, виконаних за єдиною програмою як цілісний твір. Атлас включає в себе систему карт, органічно ув'язаних між собою. Основними особливостями атласів є наступні: 1) цілісність, яка визначається повнотою та внутрішньою єдністю карт; 2) внутрішня єдність, яка розуміється як взаємопов'язаність, узгодженість та зручність співставлення карт.

Атласи вміщують: окрім карт, таблиці, тексти, фото, описи, профілі, малюнки, довідково-статистичні дані.

Певне групування карт в атласі та послідовність розділів за певною темою, розміщення легенди, тексту, пояснювальних таблиць та інших зображень, інших складових частин називається структурою атласу.

Багатство видів і типів атласів потребує їх класифікації. Атласи групують за:

• територіальним охопленням: атласи світу (всесвітні), атласи окремих материків та їх частин, атласи окремих держав, регіональні атласи (частин країн, окремих областей, провінцій, штатів, районів), атласи міст; аналогічний поділ атласів для акваторій (атласи океанів, океанічних басейнів, морів тощо) ;
• тематикою: загальногеографічні, фізико-географічні (вузько галузеві, комплексні галузеві, комплексні), загальні комплексні;
• призначенням: навчальні, навчально-довідкові, науково-довідкові, туристичні, дорожні, військові, краєзнавчі;
• величиною (форматом) : великі, середні, малі (кишенькові).

Електронний атлас України є пілотним проектом Національного атласу України, виконавцями якого є співробітники Інституту географії НАН України і Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтелектуальні системи ГЕО». Керівник проекту -доктор географічних наук, член-кореспондент НАНУ Л. Г. Руденко, співкерівник – кандидат фізико-математичних наук B. C. Чабанюк, менеджер – А. І. Бочковська. За створення Атласу України 24 лютого 2003 р. Президія НАНУ на своєму засіданні присудила члену-кореспонденту НАНУ Л. Г. Руденку та першому заступнику директора ТОВ «Інтелектуальні системи ГЕО» кандидату технічних наук О. Є. Литвиненку премію імені В. І. Вернадського.

Атлас розроблено з використанням новітніх результатів досліджень інститутів Національної академії наук України (географії, геофізики, геологічних наук, ботаніки, зоології), Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту та даних Державного комітету статистики, Міністерства економіки та деяких інших міністерств і відомств, серед яких автори особливо відзначають активну допомогу працівників Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки як консультантів та експертів (Атлас України, 2000).

Роботи зі створення електронної версії пілотного проекту Національного атласу виконані за фінансової підтримки Національної академії наук України та Канадського центру досліджень міжнародного розвитку. Саме цей центр надав грант на розробку