Тепловий режим зимових теплиць з позонним опаленням

Це загострило питання про наукову об’єктивність такого діалогу. Її критерієм є співвідношення різних суб’єктивних оцінок, що складаються в ході соціокультурної діяльності, та понять і суджень аксіології, яка має своїм об’єктом згадані оцінки, з’ясовує причини їх виникнення в свідомості людей, щабель їх істинності (С. Ф. Анісімов).

При цьому необхідно враховувати, що боротьба між цінностями релігії та атеїзму відбивається у різних сферах життєдіяльності суспільства і може прибирати різні форми: від наукового диспуту та ідеологічної полеміки до культурної революції. Однак тільки ціннісні домінанти показують, яке значення мають ті чи інші релігійні та атеїстичні погляди, ідеї, ідеали в духовному житті певних груп, класів суспільства, чому саме з релігією або атеїзмом пов’язують вони свій соціокультурний розвиток і свою практичну діяльність, які матеріальні й духовні потреби та інтереси віддзеркалюються в їхніх релігійних або атеїстичних життєвих позиціях. Слід також мати на увазі й те, що протягом всієї історії взаємовідношень між релігією і атеїзмом прослідковується боротьба за збереження, трансляцію і поширення в суспільстві своєї системи цінностей та невизнання і відкидання цінностей іншої сторони. Це означає, що аксіологічна проблематика є стрижневим пунктом духовного життя суспільства і що вона загострюється у зламні періоди “переоцінки цінностей”.

Цим обумовлюється доцільність використання методики культурологічного дослідження взаємовідношень релігії та атеїзму. Останнє виявляє їхню духовну сутність і накреслює шляхи для подолання тих суперечностей, що виникають між ними у конкретно-історичні періоди.

Ми вважаємо, що ціннісні відносини між релігією і атеїзмом є одним з важливих індикаторів духовного життя суспільства, що виявляє своє значення через культурологічні категорії. Культурологічний аналіз виступає необхідною умовою і науковим інструментом дослідження функціонування релігії та атеїзму в духовному житті суспільства. Саме такий аналіз виявляє сутність духовно-ціннісних вимірів релігії та атеїзму, накреслює шляхи розв’язання аксіологічної проблеми в цій сфері за допомогою культурологічного мислення і культуротворчої діяльності.

У другому розділі “Зіткнення релігії і атеїзму в умовах самодержавства та панування Православної церкви (ХІХ – початок ХХ ст.) ” здійснюється культурологічний аналіз духовно-ціннісних вимірів ідейної боротьби релігії та атеїзму в дореволюційний період.

Російське суспільство ХІХ століття в культурному відношенні не було монолітним, незважаючи на прагнення царського самодержавства та Православної церкви встановити монополію на духовне життя. Співіснування носіїв релігійних й атеїстичних цінностей приводило до зіткнення відповідних ідей та ідеалів у суспільній свідомості, що суттєво впливало на подальший розвиток духовної культури.

Православна церква виступала важливою інституцією системи духовного виробництва монархічної держави, яка встановлювала зовнішні кордони культури, регламентувала культурну діяльність, освячувала духовні цінності, що виражали інтереси панівних класів суспільства. Жодної думки щодо можливості існування іншої, нерелігійної, світоглядної концепції та системи цінностей вона не допускала і дуже активно демонструвала свою войовничість стосовно атеїзму та носіїв атеїстичних цінностей, спираючись на всю міць держави. У Російській імперії не існувало свободи совісті, атеїстів переслідували як осіб, що скоїли так званий “релігійний злочин”. На характері ціннісних відносин між релігією та атеїзмом помітно відбився той факт, що православна віра була офіційною державною релігією, а російський цар – “помазаником божим” і фактичним главою церкви.

За тодішніх умов атеїзм розвивався як альтернатива духовній монополії православ’я. Атеїстичні ідеї набули поширення у наукових колах, середовищі народницької та соціал-демократичної інтелігенції, а також серед пролетаріату. Завдяки соціокультурній діяльності представників названих верств суспільства атеїстичні вартості почали витискати із суспільної свідомості старі релігійні вартості. Характерною рисою суспільної свідомості стає ідея взаємозв’язку філософського атеїзму і революційного перетворення суспільства. Поступово, але неухильно атеїзм затверджувався у соціокультурному процесі, займаючи помітне місце в проблематиці духовної культури.

Народницька інтелігенція першою свідомо і цілеспрямовано надала атеїзму ціннісного статусу. Лідери різних напрямків у народництві – П. Л. Лавров, М. О. Бакунін, П. М. Ткачов – не мислили соціальної революції без активного поширення атеїстичних ідей (за висловом Бакуніна, революція повинна бути атеїстичною). Особлива складність проблеми релігії та атеїзму в аспекті духовної свободи, тобто, по суті, проблеми ціннісної, відбилась у теоретичних працях видатного мислителя і революціонера М. О. Бакуніна. Аналіз його поглядів показує, що цінність атеїзму Бакунін пов’язував з найважливішими для революційно налаштованої інтелігенції питаннями – політичними та соціально-економічними, вирішення яких зводилось до здійснення соціальної революції та знищення експлуататорської держави. В умовах царського самодержавства та відсутності свободи совісті проблема духовних цінностей релігії і атеїзму переходила у площину класової боротьби, ідеологічної конфронтації. Цікаву в культурологічному плані характеристику дав поглядам народників Г. Ф. Флоровський. У раціоналізмі та атеїзмі він помітив “схоластику навпаки”, парадоксальний розрив у культурі, яку мислив як розвиток релігійних традицій. Та замість релігійно-філософського пробудження в суспільстві переміг раціоналізм.

Починалась нова історична епоха, яка створювала свої власні духовно-ціннісні пріоритети. В Росії, на думку видатного філософа О.