Тепловий режим зимових теплиць з позонним опаленням

Завдяки впровадженню у життя урядового декрету “Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви” поняття свободи совісті виповнювалося реальним змістом і набувало значення загальнолюдської цінності. Це був крок, спрямований на духовне оновлення суспільства, вільний вибір ціннісних орієнтирів. Це підкреслювали і діячі нової соціалістичної культури, і представники радянської влади. Почала втілюватись у життя ідея секулярної держави, яка теоретично виключала конфронтацію між церквою і державою, усувала небезпечний розкол суспільства за релігійним принципом. Ця ідея має виключно важливе значення для подальшого нормування суспільних відносин і розвитку духовної культури, на що звернув увагу відомий релігійний мислитель сучасності О. Мень. Та ще раніше цю ідею позитивно оцінював П. А. Флоренський у невідомому донедавна рукописі “Припустимий державний устрій у майбутньому” (1933 р.). Отже, з’явились реальні можливості для розвитку світоглядної культури плюралізму і толерантності. Однак, як показала історія, цей шанс був знехтуваний обома сторонами – і державою, і церквою.

Культурна революція зробила актуальним питання про співвідношення соціально-класових інтересів та духовних цінностей особистості, всієї культурної спадщини та політики революційного класу в сфері духовного життя суспільства. До концепції культурної революції первісно було закладено антагоністичну суперечність між духовною свободою особистості та офіційною марксистською ідеологією, яку більшовики намагалися перетворити на своєрідну світську релігію. У ході культурної революції нова влада прагнула радикально змінити суспільну свідомість та систему духовних цінностей в історично короткий строк. У результаті класового підходу світоглядна проблема, пов’язана з релігійною та атеїстичною орієнтаціями, набувала політичного характеру, переводилась у площину безкомпромісної ідеологічної боротьби. Ідеологічна модель нового суспільства вилучала релігію з духовного життя суспільства як чужу і ворожу революційним класам. А цінність атеїзму як компоненту духовної культури вбачалась у його революційній войовничості до релігії.

Пролетарському атеїзму, який входив до арсеналу революційних традицій робітничого класу, відводилася активна роль у створенні нових цінностей духовної культури. Про це свідчить аналіз поглядів на релігію і атеїзм В. І. Леніна, Ем. Ярославського, П. А. Красікова, І. І. Скворцова-Степанова, Н. К. Крупської, В. Д. Бонч-Бруєвича, А. В. Луначарського та інших теоретиків і пропагандистів пролетарського атеїзму. В ході культурної революції релігію з її системою цінностей намагалися усунути з культурного життя нового суспільства і, водночас, прагнули залучити віруючих до розбудови цього суспільства, де безроздільно панували б тільки атеїстичні цінності.

Взаємовідншення релігії та атеїзму розглядались і релігійними філософами як актуальна проблема духовного життя революційної епохи 20-х років ХХ століття. Про це свідчать тогочасні праці С. О. Аскольдова, М. О. Бердяєва, С. М. Булгакова, О. С. Ізгоєва, І. О. Ільїна, І. П. Федотова, С. Л. Франка. У статті “Із роздумів про російську революцію” (1923 р.) С. Л. Франк зазначає, що причина зміни старої культурної епохи новою лежить у глибокому духовному процесі, що давно відбувається у народній душі, в культурі самого російського суспільства, а не є результатом пропаганди чужих йому ідей. Ціннісне значення атеїстичних ідей для нової культурної епохи так чи інакше визнають релігійні філософи, але залишаються їх непримиренними противниками і критиками. Певний інтерес має культурологічна модель духовних процесів у російському суспільстві, створена П. О. Сорокіним. Згідно з його теорією соціокультурних суперсистем, революційні події віддзеркалили духовну кризу: занепад і заміну релігійних цінностей атеїстичними та іншими нехристиянськими і антихристиянськими ідеологіями. І якщо перша фаза революції носила деструктивний характер, то з кінця 20-х років розпочався конструктивний період створення нових цінностей та відновлення культурної спадщини.

Рівень і зміст ціннісних відносин у сфері релігії та атеїзму проявлялися в соціокультурній практиці 20-30-х років, зокрема, у діяльності “Спілки войовничих безвірників” – масової атеїстичної організації, яка проголосила боротьбу з релігією боротьбою за соціалізм. Аналіз форм та методів її діяльності надав змогу виявити, якого характеру набули атеїстичні цінності, з чим вони ототожнювалися на практиці, як саме впливали на духовну культуру. Ідеологічні постулати часів культурної революції відбились на діяльності “Спілки войовничих безвірників”. Тому позитивні заходи цієї організації щодо налагодження наукової системи атеїстичного виховання практично багато у чому втрачали свій гуманістичний смисл. Повторюючись у певних масових формах, її атеїстична робота закріплювала як норму саме такі ціннісні відношення, які відбивали досвід непримиренної боротьби з релігією і найкраще відповідали ідеологічним вимогам тоталітарної держави, що будувала “суспільство масового атеїзму”.

Цінність атеїзму за цих умов ставала цінністю вузькокласовою: вона полягала у формуванні певних якостей пролетарського атеїста, принципово ворожого до релігії та церкви. Абсолютне заперечення релігії як культурної цінності (як при самодержавстві – атеїзму) не вирішувало існуючих питань, а, навпаки, загострювало їх, деформувало розвиток духовної культури.

На нашу думку, світоглядна проблема у сфері дії релігії та атеїзму покладалась не в питанні про “шкідливість” релігії та “класову ворожість” церкви, не у формах і методах “боротьби” з ними, як вважали ідейні натхненники та організатори культурної революції (а в подальшому – і автори радянських наукових праць, присвячених даному періоду). Проблема ця полягала у можливості вільної ціннісної орієнтації особистості, формуванні власних переконань у процесі глибоко особистісних духовних переживань, осмисленні історичних явищ, пошуків істини, можливості відкрито виражати своє ціннісне ставлення до життєво важливих явищ духовної культури, в тому числі до