Тепловий режим зимових теплиць з позонним опаленням

Подальший розвиток атеїстичних ідей був пов’язаний із соціал-демократичною інтелігенцією, котра керувалась марксистською теорією. Революційні соціал-демократи висунули вимогу свободи совісті та відокремлення церкви від держави. Теоретично обґрунтоване це питання В. І. Леніним у статтях “Соціалізм і релігія” та “Про ставлення робітничої партії до релігії”. Виявляється, що, з одного боку, автор статей виступає з гуманістичних позицій, захищаючи найважливішу загальнолюдську цінність духовної культури – свободу совісті, а з іншого – розмірковує як прагматичний політик, якого не цікавлять “абстрактні” цінності духовної культури і який наголошує на боротьбі з релігією у зв’язку з боротьбою за соціалізм. У цьому крилися витоки феномена політичного атеїзму як результату гострої ідеологічної боротьби марксистсько-ленінської партії з релігією.

Промова П. А. Столипіна у Державній думі 1909 року продемонструвала принципове несприйняття царським урядом ідеї повної свободи совісті, ігнорування духовних запитів суспільства, намагання зберегти у недоторканості “віковий зв’язок, який існує між Державою і Церквою”. Обер-прокурор Синоду К. П. Побєдоносцев також відстоював альянс церкви і самодержавства, заявляючи, що безвір’я є прямим запереченням державності. Замість розв’язання актуальної проблеми духовної культури держава і церква прагнули зберегти духовну монополію за допомогою репресивних і демагогічних засобів. В умовах заборони атеїзму і офіційного панування державної церкви атеїстичні цінності все більше пов’язувалися з такими поняттями, як: “свобода”, “прогрес”, “революція”, “класова боротьба”, “пролетаріат”, “марксизм”, “інтелігенція”, “народ”, “соціалізм”. Водночас закріплюється войовничий характер атеїзму, що було реакцією суспільної свідомості на “войовничу церкву” і царський деспотизм.

Атеїстичні ідеї починають відігравати роль важливого фактора соціокультурного життя, незважаючи на всілякі перешкоди держави і церкви. Це вплинуло на процес “переоцінки цінностей” духовної культури. З’являються перші спроби православних богословів та релігійних філософів осмислити роль релігії та атеїзму в розвитку людської культури. Дане питання поставало актуальним для православної інтелігенції, яка протягом ХІХ – на початку ХХ століття відчувала зміну соціокультурної динаміки не на користь релігії і церкви. Відомі представники слов’янофільства А. С. Хом’яков і Ю. Ф. Самарін першими звернули увагу на падіння релігійних цінностей і зростання цінностей атеїстичних у російській культурі. У результаті глибоких і відвертих роздумів була поставлена культурологічна за своєю суттю проблема формування істинних цінностей, від яких залежить духовний стан особистості та суспільства, проблема свободи совісті, віри та невір’я.

Процес секуляризації культури примусив діячів Православної церкви займатися теологічним розробленням питань взаємовідношень культури і релігії. Починаючи з середини ХІХ століття російські богослови накреслили і здійснювали два підходи до цих питань. Відповідно сформувались і два напрями у ставленні Православної церкви до культури. Перший базувався на принципі аскетизму і проповідував відхід православ’я від культури, зосередження тільки на суто релігійній місії; другий напрям поставив за мету якомога краще пристосування культури до релігії та почав з огляду на останнє активне розроблення “богослов’я культури”. Наприкінці ХІХ століття склався своєрідний альянс православного богослов’я та релігійно-ідеалістичної філософії з метою створення концепції “православної культури”. Багато в чому вона спиралась на ідеї таких православних мислителів, як В. С. Соловйов і П. О. Флоренський. Сутність цієї концепції містилась у провідній ідеї “панрелігійності” людської культури.

На початку ХХ століття представники так званого “філософсько-релігійного ренесансу” повели мову про атеїзм у категоріях культури, хоча ставилися до нього вороже. Протиборство релігії та атеїзму було окреслене в суспільній думці на рівні філософської культури як проблема цінностей духовної культури. Цей висновок випливає з культурологічного аналізу поглядів таких релігійних філософів, як: С. Л. Франк, С. М. Булгаков, Є. М. Трубецькой, М. О. Лосський, Г. П. Федотов, В. В. Розанов, М. О. Бердяєв. На зламі двох століть функціонування релігійних і атеїстичних цінностей у російській культурі стає одним із актуальних питань духовного життя. Взагалі проблема цінностей духовної культури – і це важливо підкреслити – вперше була поставлена на теоретичному рівні в координатах “релігія – атеїзм”. Сутність її можна сформулювати так: чи може існувати культурний прогрес і сама людина поза релігією, чи тільки релігійні цінності роблять людину людиною, тобто істотою духовною? Вирішення цього питання стає реальним чинником культурно-історичного розвитку російського суспільства.

У третьому розділі “Взаємовідношення атеїзму і релігії в умовах відокремлення церкви від держави і здійснення культурної революції (20 – 30-ті роки ХХ ст.) ” розкриваються зміст і характер ціннісних відносин між релігією і атеїзмом в нових історичних умовах, що виникли після Жовтневої революції 1917 року. Відокремлення церкви від держави, здійснення культурної революції у 20 – 30-ті роки, масовий відхід населення від церковних організацій, атеїстичний рух – усі ці події виявили одну з найгостріших проблем духовного оновлення суспільства. З одного боку, марксистська спадщина включала гуманістичні принципи побудови нового суспільства, в тому числі повну свободу совісті, а з іншого, – вона виявлялася у безкомпромісній боротьбі з релігією. З одного боку, більшість населення все ще сприймала православну віру як елемент традиційної культури, а з іншого, – офіційне православ’я вже дискредитувало себе і само