Термінологічна лексика в мові сучасної поезії

Тим часом питомі синоніми вкрай необхідні насамперед у трьох сферах: навчальному процесі на всіх його рівнях (школа – вищий навчальний заклад – підвищення кваліфікації чи перекваліфікація), популяризації досягнень науки і техніки, а також у суто наукових текстах, щоб витлумачити значення терміна чи, уникаючи повторів, урізноманітити виклад. Хоча семантичний обсяг багатьох назв спеціальних понять, виражених інтернаціоналізмами, та їх національних відповідників часто не збігається (пор.: абсорбція – вбирання всім тілом, а не просто вбирання), однак у тих контекстах, де немає потреби точно вказувати на предмет, процес чи явище і де термін може детермінологізуватись, перекладені найменування стають у великій пригоді.

Досить часто сперечаються про способи засвоєння прикметників-інтернаціоналізмів [6, с. 224–227]. У низці похідників позичені суфікси семантично порожні, тому без них можна обійтися і додавати український суфікс -н- не до прикметникового суфікса, а до кореня: функція – функційний, але функціонал – функціональний; диференціювати – диференційний, але диференціал – диференціальний, гармонійий і гармонічний (з різними значеннями). Неоднакова сполучуваність різносуфіксальних пар служить засобом чіткішого значеннєвого розрізнювання названих паронімів. Наприклад, гармонійний означає «злагоджений, милозвучний, стрункий» (гармонійний спів, гармонійні відносини), а гармонічний – «той, що стосується гармоніки» (гармонічний ряд).

Відновлено деякі прикметники, утворені від термінів-інтернаціоналізмів за допомогою українського суфікса -ов-: процесовий, тритомовий. Однак такий засуджений у 30-ті роки XX ст. національний замінник іншомовних суфіксів реабілітовано не до кінця: давно відомі утвори від інтернаціоналізмів атомовий, спортовий, призмовий та інші прикметники такого типу й до сьогодні старанно замінюють ближчими до російської атомний, спортивний, призматичний тощо.

Іноді можна усунути цілий корінь, наприклад, у все більше поширюваному замість термінологічний прикметнику термінний (термінна лексика, термінний словник); обидва слова є пароніми (перший указує на відношення до терміна, а другий – до термінології). Однак такий терміновжиток сприймають не всі термінокористувачі.

Ще один цікавий приклад усування міжнародного суфікса – це додавання українського дієслівного суфікса -ува- безпосередньо до кореня, усуваючи міжнародний терміноелемент – суфікс -из-/-із-: каналувати (а не каналізувати), стандартувати (а не стандартизувати) або інший суфікс кондиціювати (а не кондиціонувати).

У підсумку виходить, що зроблено тільки деякі кроки на шляху до повернення зовнішній форми інтернаціоналізмів питомих українських рис. Але майже непорушним залишається основне русифікаційне правило: в українській мові загалом, і в термінології зокрема, не повинні існувати інтернаціоналізми, яких немає в мові російській.

 

 

 

Сучасна поезія надзвичайно дивне явище. Воно дивне своєю «мовною незрозумілістю», магічністю, крайнім модерністичним відчуванням. 

Дивна мовна незрозумілість пояснюється незвичністю вживання граматичних, смислових тощо конструкцій в подібних текстах, відсутністю звичних традиціних логічно-раціональних симетрично-ієрархічних форм (найпростіші це симетричний ритм, рима, логічна послідовність смислу тощо). Для деяких ця незрозумілість межує з цілковитою недоступністю поетичної мови на зразок чужої мови про яку не мають ані найменшого поняття, кажуть, що слова, здається, наші, а нічого не зрозуміло як в іноземній мові. 

Звичайна здатність розуміння пересічних громадян не поширюється далі ніж логічно-раціональна зрозумілість текстів, як їх привчили сприймати всі логічно-ієрархічні-раціоналістичні структури, смисли. Через це пирода сучасної поезії явище, що знаходиться за межами різних раціонально-традиційних ієрархічних соціально-цивілізаційних структур. 

Сучасна поезія пов’язана з новим розумінням мови та поверненням до природньо-правічного, як сама людина, заради долання логічно-ієрархічного раціоналістичного фашизму. І є зрештою більшою мірою мовним питанням. 

Справа також полягає в тім, що український народ в ХХ столітті пережив кілька хвиль геноциду. Це пережиття і ці катастрофи завжди були пов’язані з окупаційними діями сусідів, які керувались глибоко раціонльно-логічним світоглядом з чіткоієрархізованою державною машиною. 

Саме жах можливого геноциду від раціонально-логічного та ієрархізованого стимулює в українських інтелектуалів, що творять сучасну українську поезію, пошук свободи на тому рівні і до того рівня мови коли все в мові було вільним, мало найбільшу мовну варіативність і здатність, а також відповідало властивій людській природі. Тобто маємо рух в напрямку до первісного стану і принципу мови епохи людської єдності з живою природою і відсутності раціонально-логічних ієрархічних домінувань, саме до того, що ми називаємо найповніше буття. Справа в тім, що селекція, котра, відомо, сусідить раціоналістичному поняттю цивілізація, як і раціонально-логічні ієрархічні структури явище одного порядку. А селекція, як би того ми не хотіли, це вже геноцид заради чогось одного. 

Отже, сучасна українська поезія відкидаючи принцип селекції як коріння найбільшого жаху прагне не “оптимальної”, як люблять висловлюватись “раціоналісти та глобалісти”, а найбільшої внутрішньої мовної свободи, що повертає людину до природи, до своєї суті, до стану здатності розмовляти з світом людей, світом природи і з Богом і до стану найбільш повноцінного людського буття як феномену.

Представники сучасної поезії, йдучи в ногу з часом у своїх творах прагнуть відбити атмосферу суспільства і тому часто ми можемо спостерігати, коли у віршах вжито нецензурну лексику.

В сучасній українській поезії деякі автори то методично, то спорадично вживають лайливі слова. Спектр лайливої лексики доволі розмитий. Лайка в дискурсі сучасної української літератури є своєрідним (хоча й маргінальним) поетичним феноменом. При цій нагоді слід визначитися з тим, що