Трансформація народної сакральної архітектури і живопису Марамороша у XVII- XVIII століттях як відображення динаміки європейської культури

Досить важко у кожному витворі народних митців констатувати, яка з них переважає. Різнорідні стильові елементи зливаються в єдине ціле, підпорядковуються задуму майстра. Проте досить чітко простежується інша тенденція: поступове трансформування візантійського канону, його змістовне та стильове оновлення. У ХVIII столітті переважають композиції, сповнені експресії і динаміки, побудовані на принципах “косої” й барочної перспективи, в них збільшується чисельність портретних зображень з етнічним колоритом. Вони конкурують з іншими, де збільшується роль декору та манери у розв’язанні образотворчих завдань, що тільки посилює притаманне народним майстрам тяжіння до символічності та знаковості зображення площинного трактування образів, традиційних для українського живопису в цілому.

У висновках підсумовуються результати дослідження відповідно до поставленої в ньому мети і завдань:

1. Доведена наукова доцільність використання світоглядно-стильового підходу до вивчення народної української культури, особливо в тих регіонах, де її формування відбувається під впливом різних за своєю ментальністю культурних традицій.

2. Виявлена перспективність наукових розвідок у напрямку порівняльних характеристик образних відтворень “картини світу” у мистецтві, яке представляє різні за своєю світоглядною спрямованістю типи культури західного та східного ареалів.

3. Знайшла підтвердження думка про те, що українське сакральне мистецтво у ХVII-ХVIII століттях розвивається на стику різних стильових тенденцій, актуальних для розвитку європейської культури визначеного періоду.

4. Встановлено, що їхній вплив особливо яскраво простежується у пограничних регіонах, які були окраїнними територіями могутніх у ХVII-ХVIII століттях європейських та східних держав, що позначалося на світоглядно-художніх пріоритетах їхнього населення, спрямованих на традиційну систему культурних цінностей часів дохристиянської Русі і, водночас, підпорядкованих вимогам культурної політики центру.

5. Визначено, що таку подвійність найбільш повно виявляє народне сакральне мистецтво, в якому стильові процеси, викликані змінами у духовному житті європейського суспільства, відбуваються на тлі збереження сталих художніх прийомів у інтерпретації канонів церковного будівництва, успадкованих з традиціями Київської Русі.

6. Обґрунтовано, що динаміка культурного розвитку на таких територіях, зокрема Закарпаття, обумовлена стереотипами художнього мислення європейської культури, які відтворює стиль бароко у всіх його історичних модифікаціях, проте актуальною залишається також у цьому регіоні середньовічна традиція, згідно з якою опанування нового не заперечує існування старих форм. Їх зміст тільки уточнюється шляхом інтерпретації.

7. Аналіз народного сакрального мистецтва Марамароша з цього погляду доводить, що типовим моментом у його характеристиках є полістилічність, яка відбиває сталість етнонаціональних ознак і водночас їх домінантне положення до інших, зовнішніх нашарувань.

8. Реконструйовано “первісний образ” дерев’яної сакральної архітектури Марамароша ХVII-ХVIII століть і досліджено на його основі інші пам’ятки цього регіону, що дало змогу з’ясувати їхні типові характеристики і, прослідкувавши в них динаміку історичних змін у світоглядно-стильових компонентах на різних етапах існування, уточнити регіональні особливості цих характеристик у контексті взаємодії різних культурних традицій цього регіону Європи.

9. Проаналізовано тематику та форми стильового втілення “первісного образу” сакрального народного мистецтва в церковному малярстві ХVII-ХVIII століть, які свідчать про органічне поєднання і розвиток у ньому різних стильових тенденцій (бароко, рококо), що вплинуло на особливості трансформації сталих норм, закладених українськими традиціями народного побутового та іконографічного живопису.

10. Введено у науковий обіг описи недосліджених у мистецтвознавстві пам’яток народної сакральної архітектури і живопису Марамароша ХVII-ХVIII століть.

Проблема дослідження українського народного сакрального мистецтва не вичерпується тільки визначеними напрямками. Вона може мати своє продовження на матеріалі інших регіонів і явищ української народної культури.

 

 

1. Герчанівська П. Е. Дерев’яні церкви України: Монографія. – К. : Наукова думка, 1996. – 135 с.

2. Герчанівська П. Е. Динаміка розвитку дерев’яної сакральної архітектури Марамороша у XVII-XVIII ст. // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – К. : ДАКККіМ, 2002. – № 2. – С. 44-55.

3. Герчанівська П. Е. Естетичні особливості стінописів дерев’яних церков Марамороша XVII-XVIII ст. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць/ Гол. ред. В. В. Лях. – Вип. 19. – К. : Український центр духовної культури, 2001. – С. 96-105.

4. Герчанівська П. Е. Процес стилеутворення в мистецтві// Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць/ Гол. ред. В. В. Лях. – Вип. 22. – К. : Український центр духовної культури, 2001. – С. 195-205.

5. Герчанівська П. Е. Народність мистецтва як естетична проблема (на прикладі народної дерев’яної архітектури) // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць/ Гол. ред. В. В. Лях. – Вип. 24. – К. : Український центр духовної культури, 2001. – С. 71-80.

6. Герчанівська П. Е. Сутність стилю// Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – Вип. 36. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2001. – С. 44-45.

7. Герчанівська П. Е. Картина світу доби бароко// Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – Вип. 9. – Київ: Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, 2001. – С. 37-45.

8. Герчанівська П. Стилеутворення в дерев’яній архітектурі і стінописах Закарпаття