+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Лекція
К-сть сторінок:
30
Мова:
Українська
д-р Карлос Мануель де Сеспедес-і-Кесада, однак 4 вересня група офіцерів під керівництвом Фульхенсіо Батисти і за підтримки студентства здійснила ще один переворот; вони усунули від командування старших офіцерів і скинули президента Сеспедеса. Його місце зайняв Рамон Грау Сан-Мартин, пізніше – засновник Кубинської революційної партії (так званих «аутентиків»), відомий доктор і професор університету. США, однак, не визнали уряд доктора Грау; розуміючи, що цукрові ринки США, в яких гостру потребу мала Куба, залишаться недоступними, доки кубинський уряд не буде визнаний, Батисту домігся відставки Грау в січні 1934 р. Новий президент, полковник Карлос Мендьєта-і-Монтефур, що обійняв цю посаду на час до виборів, був негайно визнаний Вашингтоном, і в травні 1934 р. США скасували поправку Платта. Таким чином, Куба стала повністю політично незалежною, хоча американці зберегли свою військово-морську базу в Гуантанамо.
Коли термін президентського правління Батисти закінчився, він оголосив вибори відповідно до нової конституції, що забороняла переобрання глави виконавчої влади на другий термін. На цих виборах переміг найлютіший ворог Батисти Рамон Грау Сан-Мартин, якого Батисту змусив піти з посади президента в 1934 р. Цього разу, однак, Батисту не став опротестовувати результати голосування і передав кермо влади Грау, а сам відбув з Куби до Маямі.
Перші два роки Грау доводилося боротися з парламентом, де його противники мали більшість. Починаючи з 1944 р. і до кінця Другої світової війни (в яку Куба вступила невдовзі після нападу на Перл-Харбор), йому були надані надзвичайні повноваження. У 1946 р., після проведення чергових парламентських виборів, положення Грау зміцнилося, тому що його партія («аутентіки») завоювала більшість місць в обох палатах парламенту. Хоча загалом у період президентського правління Пріо економічне становище Куби було досить благополучним, роки 1949-1951 ознаменувалися інфляцією. Зростання цін змушувало працівників вимагати підвищення заробітної плати, а при відмові роботодавців – оголошувати страйки. Пріо спробував вирішити цю проблему, надаючи субсидії для збільшення заробітної плати, а іноді піддаючи арешту підприємства.
Тим часом корумпованість уряду викликала обурення в рядах правлячої партії. У 1946 р. група незадоволених, які називали себе «ортодоксами», на чолі з сенатором Едуардо (Едді) Чибасом, відкололася й утворила Партію кубинського народу («Ортодоксів»), що продовжувала зростати, незважаючи на самогубство Чибаса в 1951 р. На президентських виборах 1952 р. основна боротьба розгорілася між кандидатом «ортодоксів» Роберто Аграмонте і Карлосом Евія, якого підтримували «аутентіки». Екс-президент Батисту також висунув свою кандидатуру від створеної ним партії Народна дія, однак, на загальну думку, у нього не було шансів на перемогу.
10 березня 1952 р. Батисту, спираючись на молодших офіцерів, здійснив військовий переворот і захопив владу, поклавши тим самим край виборчій кампанії. Він залишався при владі до 1 січня 1959 р., перші два з половиною роки як глава тимчасового уряду, а потім як «конституційний» президент. Фідель Кастро почав свою революційну діяльність як член Федерації університетських студентів в Гаванському університеті. Пізніше він вступив до лав партії «Ортодоксів» і висувався від неї кандидатом у члени конгресу на виборах, що не відбулися у 1952 р. Після невдалої спроби захоплення військових казарм Монкада в місті Сантьяго-де-Куба 26 липня 1956 р. і дворічного перебування у в'язниці Кастро та його прибічники відправилися до Мексики, де зайнялися підготовкою громадянської війни. 2 грудня 1956 р. вони таємно висадилися на Кубі, невеликий загін дістався гір Сьєрра-Маестра, звідки і почалися бойові дії проти режиму Батисти.
Тим часом відносини з США швидко погіршувалися. У травні 1959 р. проведено аграрну реформу, що включала націоналізацію кубинської цукрової індустрії, де була особливо велика частка американського капіталу. Головним торговим партнером Куби став СРСР. У 1962 р. на Кубі були встановлені радянські ракети середнього радіусу дії. Коли США здійснили військово-морську блокаду Куби (т. зв. «карантин») і погрожували військовим втручанням, Радянський Союз погодився демонтувати свої ракети в обмін на зобов'язання США не вторгатися на острів. Цей інцидент, відомий як Карибська криза, різко загострив відносини між радянським і кубинським керівництвом; Кастро заявив, що Куба ніколи б не поступилася тиску з боку США. У зовнішній політиці Кастро намагався зберігати незалежність як від СРСР (що продовжував надавати Кубі широкомасштабну допомогу), так і від Китаю, хоча йому імпонувало тверде переконання китайських лідерів у тому, що збройна боротьба є єдино правильною стратегією для латиноамериканських революціонерів.
У кінці 1960 – на початку 1970-х років збільшилася залежність Куби від СРСР. На економіці країни тяжко позначився провал кампанії з виробництва 10 млн. т цукру в 1970 р., і Куба була змушена просити про збільшення поставок з Радянського Союзу.
Після 10 років застою кубинська економіка у 1970-х – на початку 1980-х років стала швидко розвиватися. При президентові США Форді були розпочаті секретні переговори між США і Кубою, результатом яких могла стати нормалізація відносин між двома країнами, однак переговори були перервані після висадки кубинських військ в Анголі. Проте в 1975 р. адміністрація Форда оголосила про внесення трьох поправок до закону про ембарго. Вони передбачали можливість видачі закордонним філіям американських компаній ліцензій на ведення торгових операцій з Кубою; скасування економічних санкцій (у формі припинення фінансової допомоги) стосовно торгуючих з Кубою країн; дозвіл на дозаправку паливом в американських портах морських