Творча спадщина І. Г. Мясоєдова (дослідження методу стилетворення в українському образотворчому мистецтві початку ХХ століття)

На відміну від художників, у творчості яких відчувається живий зв’язок із життям народу, у творах І. Мясоєдова внутрішньою потребою насамперед являється ідеалізація минулого через міфологічні образи та сюжети. Міфологія тут виступає як форма зняття антагонізмів дійсності. В глибокому і потужному художньо-філософському руслі неокласицизму міфологія стає реакцією на дійсність з відстороненням соціального реалізму і джерелом натхненної краси, наповненої елегійним настроєм, гармонією, життєлюбством, що виразно простежується у полотнах: “Похід аргонавтів за золотим руном”, “Боротьба за тіло Патрокла”, “Венеціанські купці-грабіжники”, “Боротьба Тезея з кентаврами”, “Українське весілля”, “Шлюб в Кані” та ін.

4. 2 Пошуки “Вічної Краси” і трактування фольклорних мотивів в образотворчій стилістиці модерну. В основі взаємодії різних мистецтв, притаманної творчій практиці І. Мясоєдова, лежала абсолютизація краси як головної ланки мистецьких пошуків. Прихильність творчих інтересів художника до античної традиції поєднувалася з прагненням пошуків нового всеохоплюючого стилю – стилю модерн з тяжінням до синтетичних рішень. У творах, позначених цим стилістичним спрямуванням, чільною виступає ідея естетичної досконалості та чистої краси. Рисами “Великого стилю” наділена значна частина творів І. Мясоєдова, що мають міфологічну сюжетну основу. Серед інших – “Сатир і Німфа”, “Автопортрет з Мальвіною Вернічі”, “Геркулес у боротьбі з лернейською гід-рою”. “Розігруючи” трагедію, взяту з античності, він творить власне театральне видовище, спрямоване на утвердження естетичної досконалості, і запевняє, що перед ним жива дійсність, саме тому така самовіддача мистецтву. У цих творах художник відточує своє вміння моделювати форму, застосовувати ефектні кольорові плями і досягати вишуканої краси ліній, а лінійна вишуканість із міфологічним навантаженням була виразником модерну. У виразних проявах нової міфотворчості І. Мясоєдова ми також бачимо трактування національних традицій та українського фольклору, що підпорядковується ідеалу естетичної досконалості. Розглядаючи твори І. Мясоєдова фольклорного змісту, автор ділить їх на дві суміжні типологічні групи: неокласицистичну і твори, виконані в стилі модерн. Якщо його невеликі за розміром краєвиди виконані з романтичним піднесенням, проникнуті любов’ю до рідного краю, то інші пастельні аркуші (“Поцілунок”, “Зображення кобзаря в серцевині соняшника”, “Зображення соняшника з закоханими” та ін.) відповідають стилю модерн. Тут наявне виразне тяжіння автора до декоративності та узагальнення: чітко обмежені плями кольору контрастують між собою – темні зі світлими, холодні з теплими. Зображення закоханих у серцевині стилізованого жовтого соняшника з покрученими стеблами подається на тлі блакитного неба. Але художник у цих творах не обмежується тільки декоративністю, а також має на увазі символічне значення соняшника, що тамує в собі прихований зміст, і цим протиставляє себе натуралістичним тенденціям мистецтва другої половини ХІХ століття. Таким чином, методологічні і стилетворчі основи тут характерні для загальноєвропейського кола проблем пошуку стилю в мистецтві ХХ століття. Застосовуючи прийоми стилізації та символічну умовність образів, художник пробуджує усю гаму поетичних почуттів, що передаються через емоційний колорит сюжетного образу та “магію” національної краси.

Відзначаючи місце І. Мясоєдова в трактуванні фольклорних мотивів серед українських художників початку ХХ століття, слід визнати, що мислення майстра істотно відрізнялося від справді національного. Вихований на загальноєвропейських зразках стилетворення в образотворчості, національне мистецтво він бачив у романтичній стихії кольору й народних традицій. Тому художник, який від-вернувся від своєї епохи та суспільства, швидше був споглядачем, талановитим майстром втілення й відображення фольклору в своєму мистецтві, ніж його духовним носієм. Беручи за основу сюжету сцену з життя українського народу, своє завдання митець бачив у максимально точному дотриманні етнографічних зразків, відтворненні їх особливостей. Але саме так проявився зв’язок І. Мясоєдова з національним мистецтвом, із його традиціями.

4. 3 Символізм і філософія християнства у творчому методі. Розкриваючи зміст цього напрямку в художній творчості І. Мясоєдова, простежуються аналогії загальних пошуків у мистецтві майстрів України, Росії та Західної Європи. Символізм Мясоєдова є внутрішньою потребою його світосприйняття і вираження думки про сучасну епоху: твір трансформує світ, піднімає людину над буденністю, разом із тим розкриває її напружені моральні пошуки в духовній атмосфері Росії та України, турбуючись про поєднання міфічного світу з реальним, земним.

Символізмом, у більшій чи меншій мірі, просякнуті всі твори І. Мясоєдова, що з’явилися в час особливої розхитаності філософських систем та релігій. І мистецтво, і релігія немислимі без емоційного ставлення до світу, бо для модерну характерний вияв людської пристрасті, її еротизм. Християнська тема у творчості І. Мясоєдова розвивається згідно думки, що мистецтво – це прояв ідеї Бога та Краси.

Аналогічно до теорії символізму А. Бєлого І. Мясоєдов стверджує, що мистецтво повинно проявляти ідею Бога. Але оскільки будь-яке мистецтво символічне, то воно обов’язково приведе художника на шлях пізнання релігії, яка за А. Бєлим є системою послідовно розгорнутих символів. Художник-символіст, насичуючи образ переживанням, перетворює його в своїй творчості. Такий пере-творений образ є символом (13).

Таким чином, мистецтво, вважає художник, – це не лише творчий акт, у ньому прихована духовна сутність, оскільки в християнстві моральність без Христа – ніщо. У творчості І. Мясоєдова розуміння образа Христа переростає в алегорію, тобто в модель майбутнього всього людства. Саме цей сенс був закладе-ний ним в таких творах, як “Шлюб в Кані”, “Св. Марія з