Творча спадщина І. Г. Мясоєдова (дослідження методу стилетворення в українському образотворчому мистецтві початку ХХ століття)

Допоміжними засобами алегорії в образотворчості він прагне сформулювати і донести до глядача сутність соціального зла.

У широкому розумінні реалізм передбачає правдиве відтворення типових характерів і достатньо виразне ставлення до дійсності. Реальному відтворенню дійсності завжди приділяли велику увагу. У ХІХ столітті реалізм був головним принципом відтворнення життя і генетично пов’язаний із мистецтвом минулих століть. Однак у ХХ столітті цей напрям зазнав значних змін. Стосовно творчості І. Мясоєдова реалістичний принцип відображення дійсності (через свій інте-гральний вплив на інші твори символіко-філософського змісту) стає головною сполучною ланкою між художником і його епохою. Знайти прекрасне у буденному, опоетизувати явища життя, прагнення виразити в картині чи етюді своє особисте переживання від природи, стало важливим фактором у мистецтві художника. Відтворення руху хмар, шелесту листя, вологості повітря, захоплення живим спілкуванням із природою – ось що характерне для І. Мясоєдова як художника реалістичної школи. У його мистецтві багато краєвидів і автопортретів. Розкривають його національну самосвідомість картини, створені за сюжетами з історичного минулого українського народу, традицій та фольклору. Серед них – такі, наприклад, як “Мандруючий кобзар”, “Поцілунок” (“Автопортрет з Мальвіною Вернічі”), “Українське весілля”, “Сорочинський ярмарок”, чисельні краєвиди України. Вони опоетизовують красу й етнографічну привабливість краю. Таким чином, орієнтація на національну спадщину визначає своєрідність зв’язку художника з його життям.

У ряді творів І. Мясоєдов не лише втручається у зображувану подію, але й дає їй моральну оцінку та змушує глядачів співпереживати. Художник-реаліст свідомо усувається від естетичної та моральної оцінок героїв, перетворюючи твір мистецтва у фотографію життя, зберігаючи всі подробиці й деталі подій. Зокрема, такими є твори “Г. Г. Мясоєдов на смертному одрі” (1911), “Собаки роздирають труп убитого німецького солдата” (1914). Те, що І. Мясоєдов відтворює абсолютно точний, відповідний дійсності та часу факт, не викликає сумніву. В цьому сенсі художник створює алегоричну інтерпретацію відображення дійс-ності.

Таким чином, те, що автор виділяє у творах І. Мясоєдова, не є безпристрасною описовістю. Пастельні та графічні твори художника на теми апокаліпсису часу із зображеннями “революціонерів” у вигляді могутньої, тупої та руйнівної “горили”, шабашу цих “революціонерів”, ніяк не вписуються у визначення “від-творення факту”. Водночас зображувані “революціонери-горили” – це алегоричний образ, що підсилює емоційне звучання твору.

Створюючи картини на теми апокаліпсису епохи, громадянських воєн та революції, І. Мясоєдов вдається до цілком реалістичної техніки виконання. Чим яскравіше розгорталися події світової війни, тим жорстокішим ставав рисунок митця. Його усвідомлення часу йшло тим же еволюційним шляхом, що й розвиток подальших подій. І якщо перші малюнки ще свідчили про неповні уявлення тих страхіть, які несе з собою війна, то “демонічну” серію робіт про революцію і революціонерів пережив художник уже безпосередньо на власному досвіді. Ця серія картин стає у творчості митця найбільш сміливою і викривальною, наближається за викривальними засобами до мистецтва плаката.

 

Вивчення соціально-історичних факторів і процесів у художній культурі України дозволяє зробити висновок про те, що І. Мясоєдов достатньо яскраво й незвично відобразив віяння часу. Дослідження виявило досить велике значення “історизмів”, академізму, модерну й інших художніх напрямків та стилів епохи. Твори І. Мясоєдова (як той або інший вияв творчого методу) розглядаються у контексті художнього життя України, Росії та Західної Європи, у порівнянні з розвитком стильових пошуків майстрів його епохи. Впливи культурного середовища визначили еволюцію у часовому аспекті і пластичних структур зображуваного з фольклорною, міфологічною чи соціальною мотивацією.

Таким чином, з’ясовується, що художня манера виконання твору не виходить за рамки основних методологічних проявів і принципів стилетворення в українському образотворчому мистецтві початку ХХ століття.

Розглядаючи творчий метод І. Мясоєдова в поступовому його розвитку, виявлено перехід особистості митця від споглядально-замкненого сприйняття дійсності до узагальнюючого символіко-філософського мислення, самостійного ґенерування ідей і методів стилетворення. Творчий метод митця засвідчив стремління до цілісності, універсалізму та гнучкості сприйняття, до творчого застосування стилістичних та естетичних ідей епохи. Застосовуючи прийоми стилізації та символічну умовність образів, художник пробуджує всю гаму поетичних почуттів: твір трансформує світ, піднімає людину над буденністю і разом з тим розкриває напружені моральні пошуки в духовній атмосфері світу.

Особливістю І. Мясоєдова є здатність сприймати й відображати міф, історичні чи тогочасні події в багатьох стилетворчих способах художнього мислення. Визначаючи напрямки стилетворчих шукань у художній культурі міфу, символічному алегоризмі чи трактуванні фольклорних мотивів в образотворчій стилістиці модерну, ми приходимо до висновку, що визначальними сукупними рисами творчого методу художника є універсальність творчих інтересів, стремління з’єднати історію і сучасність, традиції в образотворчості Сходу та Заходу. Початково світогляд й академічні принципи І. Мясоєдова виражають його розгубленість у розкритті суті свого часу, відстороненість його ідейно-естетичних позицій від дійсності. На відміну від художників, у творчості яких відчувається живий зв’язок із життям народу, у творах І. Мясоєдова внутрішньою потребою насамперед являється ідеалізація минулого. Міфологія виступає як форма зняття антогонізмів дійсності, стає реакцією на дійсність і джерелом натхненної краси.