Типологічні відповідності українського та німецького натуралізму останньої третини ХІХ ст.

- окреслити глибинну сутність явища натуралізму в літературі ХІХ ст., його відмінності та аналогії з системою реалізму;

- визначити основні закономірності естетичної концепції людини в контексті натуралістичної картини художнього світу;

- виходячи з сучасних засад літературознавчої компаративістики, розкрити генетико-контактні зв'язки та типологічні відповідності натуралізму письменників української та німецької літератур;

- дослідити функціонування типології архетипного значення у творах І. Франка та М. Крецера і Г. Гауптмана;

- окреслити специфіку наративного дискурсу натуралістичної прози в українській та німецькій літературах;

- визначити типологію нараторів у натуралістичному контексті;

- виявити щодо різних типів оповіді основні тенденції у співвідношенні позицій наратора і персонажів, встановити міру їх активності.

Теоретико-методологічною основою дисертації є наукові праці українських істориків та теоретиків літератури В. Агеєвої, О. Білецького, М. Гіршмана, Р. Гром'яка, Т. Гундорової, І. Денисюка, С. Єфремова, М. Жулинського, Н. Калениченко, Р. Міщука, М. Наєнка, Д. Наливайка, С. Павличко, А. Ткаченка, М. Ткачука, І. Франка, М. Яценка. У своєму дослідженні дисертант застосовував принципи порівняльного вивчення літератури, висвітлені у працях В. Жирмунського, Д. Дюришина, І. Неупокоєвої, Д. Наливайка, структуральні підходи французьких та англійських наратологів: Р. Барта, Ж. Женета, Ю. Крістевої, Дж. Брістова, Р. Бредфорда, ідеї зарубіжних психоаналітиків та антропологів: К. Леві-Строса, Н. Фрая, В. Тернера, Дж. Фрезера, К. -Г. Юнга, З. Фройда.

Методика дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідницької роботи у дисертації застосовуються системний, історико-генетичний, типологічний методи наукового дослідження літературних явищ. У процесі аналітичної роботи над текстами використовуються основні принципи та підходи формалістичного, структурального та постструктурального методів інтерпретації індивідуального стилю митців.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше досліджується типологія та національні особливості українського і німецького натуралізму в порівняльному аспекті, визначаються загальні закономірності онтології натуралізму як творчого методу І. Франка в контексті порівняльного аналізу із творчими здобутками німецьких авторів. У зв'язку з цим вперше в практиці вітчизняного літературознавства типологія натуралізму тлумачиться через призму концепції психології людини маси, а також з позицій структуральної наратології; по-новому з'ясовується механізм функціонування основних викладових форм на матеріалі порівняльного аналізу наративного дискурсу у творчості письменників обох народів; новаційним так само є аналіз натуралістичної прози з погляду ритуально-міфологічного підходу до дослідження глибинних, прихованих, іманентних смислопороджуючих структур письменницької уяви епохи останньої третини ХІХ ст.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при подальшому дослідженні складної й суперечливої картини літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст. ; при підготовці лекцій з історії української та зарубіжної літератур, спецкурсів та спецсемінарів з літературознавчої компаративістики для студентів факультетів іноземних мов та філологічних факультетів вузів, а також при написанні студентами курсових та дипломних робіт.

Апробація дисертації. За темою дослідження прочитані доповіді на Всеукраїнських Гнатюківських читаннях „Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспектива розвитку” (Тернопіль, 1999), міжнародних – „Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2001), „Володимир Гнатюк і сучасність: фольклористика, етнографія, літературознавство” (Тернопіль, 2001), „Творчість І. Франка в сучасній інтерпретації (Київ, 2001), щорічних конференціях Тернопільського державного університету (1998-2002) рр. Основні результати опубліковано в 4 статтях, уміщених у фахових виданнях, та брошурі.

Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на спільному засіданні кафедри історії української літератури, кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства у травні 2002 року.

Структура і зміст роботи. Структура роботи визначається її метою й завданнями, складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури, що нараховує 244 позиції. Загальний обсяг роботи 190 сторінок.

 

 

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність для українського літературознавства, визначено мету і завдання дисертації, розкрито її наукову новизну та практичну цінність, подано відомості про методи, апробацію та структуру дослідження.

У першому розділі „Проблеми теорії та історії натуралізму останньої третини ХІХ століття в порівняльно-літературному аспекті” розглядаються теоретико-методологічні та духовно-світоглядні чинники та передумови появи натуралістичної літератури в культурах українського та німецького народів в останній третині ХІХ ст. Специфіка натуралістичного дискурсу визначається через призму метафізики, епістемології та етики. У підрозділі „Натуралізм як модус науково-пізнавального ставлення до навколишньої дійсності” дається характеристика основних шляхів еволюції натуралізму. Головна ідея, яка експлікується через усе дослідження дисертанта, стосується вираження на різних рівнях наративного тексту відмінностей між реалістичним і натуралістичним дискурсами.

Для реалізму ХІХ ст. важливим аргументом вважався його критичний характер, оскільки у такий спосіб реалізм намагався довести, що адекватність знання може бути досягнута лише в результаті складного, опосередкованого і аналітично контрольованого самим художником-дослідником процесу пізнання. При цьому, зрозуміло, особлива увага приділяється активності автора художнього світу, який у наративі висловлює критичне ставлення до реальності, ним відтвореної. Натуралізм зробив об'єктивність зображення просторової дійсності своєю відмінною кардинальною прерогативою, яка набула у нього максимального розвитку. Це відбувається за рахунок посутньої аналітичності при відмові від синтетичного узагальнення з боку автора. Сувора науковість, перенесена на ґрунт художнього слова, заперечувала абсолютність погляду автора, навпаки, вона вимагала описувати “шматок життя” таким, яким він є, без будь-яких домислів чи абстрагувань.

У підрозділі „Натуралізм як модус естетичного ставлення до навколишньої дійсності” дисертант розглядає