Типологічні відповідності українського та німецького натуралізму останньої третини ХІХ ст.

У дисертації специфіка людського світу натуралістичної літератури тлумачиться через призму його уподібнення із фазами трагедійно-іронічного жанру літератури, які пояснювались архетипікою структур Великого Батька і Великої Матері. Варто зауважити, що специфіка дискурсів двох літератур розрізняється за приналежністю до двох відмінних структур демонічної та „аналогічної” образності. Перспективи першої парадигми розгортались у межах архетипу Адама, який наприкінці ХІХ ст. в німецькій літературі натуралізму став виразником суті людського виду. „Аналогічна” форма міфологічної образності, яка характерна для української літератури, хоча і стосується реального світу природної дійсності, все ж певним чином засвідчує етап перехідності, який, без сумніву, включає у себе два крайні полюси людської природи, як дві грані людського бажання. Типологія художнього світу „аналогічної” образності натуралістичної літератури І. Франка визначається суперечливою єдністю двох світів натуралістичного і романтичного плану.

Н. Фрай у рамках міфологічного світу виділяє три форми реалізації можливостей людської особистості: індивідуальну, статеву і соціальну. Кожну з них дисертант розглядає на прикладі творів натуралістичної літератури останньої третини ХІХ ст. Специфіка індивідуального фактору тлумачиться на прикладі аналізу особливостей відносин між батьком і сином, котрі через призму архетипної критики розглядаються в контексті архетипу вбивства Великого Батька. Яскравим прикладом цього є твори М. Крецера „Майстер Тімпе” та І. Франка „Boa constrictor” і „Борислав сміється”, у яких стосунки між батьком і сином, згідно з трансперсональною специфікою, виходять за межі сімейного середовища і проектуються на загальнокультурний контекст тої епохи.

Особливе місце в рамках системи персонажів натуралістичної літератури має демонічний еротичний зв'язок, який, за визначенням Н. Фрая, стає сильною деструктивною пристрастю, яка діє супроти вірності і руйнує того, хто нею володіє. Для ілюстрації таких образів жінок дисертантом аналізується твір М. Крецера „Обдурені”, у якому головні героїні – це „дочки пролетаріату” – Франциска, Женні, Луїза, Марія, Ліна, Фрейганг. Німецький письменник намагається дослідницьким поглядом простежити характерність найбільшої, на його думку, хвороби суспільства – проституції. У рамках натуралістичної картини світу І. Франка тенденція демонічного еротичного зв'язку між героями розгорталась переважно двома шляхами: щоб відобразити складність нестерпного життя простої людини маси, яка змушена мучитись під гнітом важких обставин свого життя („Ріпник”), і щоб показати розбещеність багатої верстви населення, яка у своєму житті, нічим не обмеженому, однак позбавленому всяких цінностей, здатна низько впасти заради особистого задоволення („Борислав сміється”, „Не спитавши броду”).

Третя форма людської самореалізації в рамках демонічного міфологічного світу стосується суспільного зв'язку між персонажами. В натуралістичних творах, за визначенням Н. Фрая, він розгортається на прикладі людського натовпу або маси людей, яка шукає собі жертву. Специфіка суспільного фактору стала особливо актуальною саме в період другої половини ХІХ ст., в час поширення ідей соціалізму, підґрунтям для яких був масовий рух нової верстви населення – пролетарів. У цьому аспекті суть німецького натуралізму полягала в тому, що письменники зображеними характерами намагались довести, що всі представники масового суспільства, яке формувалось у другій половині ХІХ ст., рівні, бо всіма керують ті самі інстинкти „колективного несвідомого”. Характерними в цьому плані стають твори „Двоє товаришів”, „В бурю соціалізму”, „Майстер Тімпе” М. Крецера та „Ткачі” Г. Гауптмана. Серед проблем, які порушувались у них, важливе місце мають специфіка поведінки юрби в час її найбільшої активності („Ткачі”) та особливості стосунків між її членами та лідером („В бурю соціалізму”, „Двоє товаришів”). У творчості І. Франка суспільний фактор людського світу міфологічної образності розгортався згідно із загальними принципами просвітницької концепції. Таку ознаку творчості І. Франка можна простежити не лише на прикладі роману „Борислав сміється”, повісті „Boa constrictor”, але й на багатьох інших творах, зокрема оповідань „На дні”, „Борис Граб”, романів „Не спитавши броду”, “Основи суспільності”, “Перехресні стежки”.

У підрозділі „Міфологічна структура натуралістичної літератури” здійснена спроба реконструкції архетипу Великої Матері, який став ключем до найглибших духовних смислів літератури натуралізму останньої третини ХІХ ст.

Дисертант структуру натуралістичної літератури досліджує через призму трьох смислових чинників – архетипів вбивства „Батька”, Великої Матері та „борців”. Специфіка онтології архетипу вбивства „Батька” у німецькому натуралізмі розглядається на прикладі роману М. Крецера „Майстер Тімпе”. Вбивство батька, яке зреалізовується героєм-сином наприкінці твору, у контексті парадигм того типу стосунків, що складались між людьми останньої третини ХІХ ст., означало, на думку автора, не просто банальну зміну культурних форм осмислення людиною себе, а поступову деградацію людської особистості, посилення деструктивності її характеру. В деяких творах спостерігаємо зразки того, як сам Батько стає означником негативних ознак нового часу (М. Крецера „Король лісу”, Г. Гауптмана „Перед сходом сонця”). Спробу примирення двох культурних тенденцій: минулого-батьківського і сучасного-синового розгортає Г. Гауптман у п'єсі „Свято перепросин”.

Оскільки, на думку українських письменників, головним героєм художнього твору мала бути людина із „соціального низу”, із народної маси, яка наділялась ознаками своєї вищості за духовними й моральними цінностями у порівнянні з панством, то й система персонажів творів такого типу експлікувалась у бінарності протиставлення між вищою духовністю простої людини маси та багатія, людини, яка живе з праці інших, відтак людини-злочинця, яка нещадно експлуатує низи, себто народну масу. Саме в цьому плані моделюється специфіка функціонування архетипу вбивства „Батька” в романі І. Франка „Борислав сміється”. Відзначене