Типологічні відповідності українського та німецького натуралізму останньої третини ХІХ ст.

Різноманітні прояви злісного архетипу Великої Матері як визначального структуротворчого чинника натуралістичної літератури можна побачити в багатьох творах, які побудовані на принципах онтології натуралізму. У них порушуються проблеми міжлюдських стосунків того часу, які знаменувались поступовим падінням людської культури. Його деградація, врешті, знаходила своє вираження у різних формах деструктивної поведінки: п'янства (Г. Гауптман „Перед сходом сонця”, “”І. Франко “Навернений грішник”) ; сімейних чвар (Г. Гауптман „Свято перепросин”, „Самотні”, „Візник Геншель”; М. Крецер „Король лісів”) ; бідності та нещастя людей (Г. Гауптман „Ткачі”, „Візник Геншель”; М. Крецер „Майстер Тімпе”) ; масових повстань та заворушень (Г. Гауптман „Ткачі”, М. Крецер „Майстер Тімпе”, „В епоху соціалізму”) ; справжньої суті організованих рухів бідної маси людей та її керівників (М. Крецер „Двоє товаришів”, „В епоху соціалізму”, Г. Гауптман „Ткачі”) ; емансипації жінки (М. Крецер „Обдурені”, „Двоє товаришів”, „Жебрак”, „Граф”). У цьому контексті можна зрозуміти, чому багато творів натуралістичного спрямування завершувались, як правило, трагічно.

Третім фактором міфопоетичної структури натуралістичного твору є архетип „борців”, який розглядається в загальному контексті архетипу Великої Матері. Загальний принцип організації такої картини світу є закон боротьби за виживання, що по-особливому відбито в структурі художнього світу натуралістичного твору. Наслідком боротьби між героями та засвоєння ними влади „Батька” стала організація демонічної людської маси, яка, керована таким сином-батьком, здатна на будь-які варварські дії. Так, у романі „Борислав сміється” автор створює образ Бенедя, який не здатен на ніякі цинічні вчинки. Цього, однак, не скажеш про Готліба, породження нових капіталістичних відносин, у рамках яких неприпустима сила та вірність того, що є добром в середовищі людини праці. Специфіка архетипу „борців” у літературі німецького натуралізму цілком узгоджується із принципами структури архетипу грецького героя Едіпа. Це пояснює, чому в п'єсі „Перед сходом сонця” Г. Гауптмана звучить сувора констатація, що в реальності того часу неможливим було утвердження ідеалу серед людей антигуманного світу.

Третій розділ „Типологічні відповідності наративного дискурсу української та німецької натуралістичної прози останньої третини ХІХ ст. ” присвячений текстуальному аналізові прозових творів Івана Франка та німецьких письменників-натуралістів Г. Гауптмана і М. Крецера. Дисертант розглядає наративний аспект натуралістичної прози в загальному контексті літературно-типологічних досліджень, які ведуть до глибшого розуміння специфіки означування натуралістичних концептів у текстах художніх творів.

Згідно з теоретичними засадами натуралізму в плані просторово-часової точки зору, для якої важливим чинником є експериментальна позиція наратора як господаря художньої картини світу, зовнішній наратор, без сумніву, є єдиним, хто володіє можливостями наративного всезнання, тому й фокалізація в цьому аспекті є нульовою. Інша парадигма мала утверджуватись стосовно інших ракурсів композиційної побудови твору. В плані психологічної, фразеологічної та ідеологічної точок зору автор, за задумом теоретиків-натуралістів, мав дотримуватись такого типу фокалізації, котра була б найбільш властивою для наративу позалітературної дійсності. Для цього автор часто послуговувався внутрішньою та зовнішньою формами фокалізації, позбавленими всевідаючої точки зори екстрадієгетичного наратора, оскільки таким чином заперечувалась абсолютність будь-яких істин та висновків.

Якщо згідно з вимогами письменників „послідовного натуралізму” в німецькій літературі експериментатор захований за описовістю спостерігача, то у творчості І. Франка аналітичність спостерігача завжди фіксується синтетичними судженнями експериментатора. Відтак проблема полягає в тому, яку форму спостерігача обирає автор. Тому в річищі таких методологічних побудов просторова точка зору в наратології гетерогенної структури здатна, по суті, мати дві форми: нульової та внутрішньої фокалізації. Творчості Франка натуралістичного спрямування властивими є обидва типи наративної перспективи. Причому нульова фокалізація залишається домінуючою. Йдеться про те, що в наративному дискурсі письменника можливими вважаються два випадки наративної стратегії просторової точки зору. Перший, коли просторова позиція зовнішнього наратора збігається з просторовою позицією якогось персонажа („Boa constrictor”), другий – просторові точки зору наратора і персонажа не ототожнюються („Борислав сміється”, „Ріпник”). Специфіка просторової точки зору у творах німецького натуралізму, зокрема у прозі М. Крецера й Г. Гауптмана, визначається такою ж нульовою фокалізацією на екстрадієгетичному нараторові. При цьому, якщо в наративі українського письменника визначальне місце займає явище внутрішньої фокалізації, коли автор у просторовому аспекті стає на точку зору внутрішнього світу персонажа, то в наративі М. Крецера така форма наративної стратегії вважається більше винятком, аніж правилом. З іншого боку, більш суб'єктивованою у цьому плані є проза Г. Гауптмана („Стрілочник Тіль”).

Схожу з просторовою точкою зору форму організації в парадигмі художнього тексту натуралістичного твору має часова точка зору. Наратор в аспекті часової точки зору в натуралістичному творі здатен володіти тільки нульовою формою фокалізації, оскільки на чолі наративної стратегії, яка розгортається в тексті художнього твору, стоїть всезнаючий наратор, котрий формує запропоновану модель художнього світу відповідно до конкретної ідеї.

Специфіка психологічної точки зору полягає в тому, що на межі століть вона набуває нових форм своєї функціональності. В натуралістичній літературі, де все побутує в компетенції наратора-експериментатора, більша увага зосереджується на дії, акції, вираженням чого був „наратив про події”. Письменників не стільки цікавив індивідуальний спосіб вислову того або іншого персонажа, тобто стосовно натуралістичної системи поки що ще зарано говорити про вивільнення індивідуальності