Українська літературознавча болгаристика ХІХ – середини ХХ ст.: становлення, методологічні засади

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

 

ГРИГОРАШ НАТАЛЯ ДЕМ’ЯНІВНА

 

УДК [821. 161. 2=821. 163. 2]»18/19»-2. 09

 

 

10. 01. 05 – порівняльне літературознавство

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

 

Тернопіль – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі слов’янської філології Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Гольберг Марк Якович, Дрогобицький педагогічний університет імені Івана Франка, кафедра світової літератури, професор.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Нямцу Анатолій Євгенович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри слов’янської філології та порівняльного літературознавства, професор кандидат філологічних наук, асистент Гижий Владислав Любомирович, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра історії української літератури, асистент.

Провідна установа: Національний університет «Києво-Могилянська академія» Міністерства освіти і науки України, кафедра філології, м. Київ.

Захист відбудеться «4» липня 2002 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58. 053. 02 із захисту кандидатських дисертацій при Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

 

 

Дисертацію написано у час, коли літературознавство напрацювало значний емпіричний матеріал у галузі українсько-болгарських літературних зв’язків, і виявилась необхідність переходу від нагромадження фактів у процесі їх історико-порівняльного осмислення й узагальнення до з’ясування специфіки їх функціонування у культурних процесах учасників взаємодії. Є потреба, як говорив І. Франко, розмірковуючи над науковою сутністю літературного явища і важливістю «порівнюючо-історичного ґрунту», дослідити, «…відки воно (явище. – Н. Г.) взялось і чим піддержується? Чи є такі або подібні явища в других краях і як вони там проявляються?»  У дисертації тому власне і простежується те, як українські вчені ХІХ – середини ХХ ст. сприймали і з’ясовували сутність такого багатогранного явища, як болгарська література у контексті історії українсько-болгарських літературних і наукових зв’язків.

Літературна взаємодія, як відомо, починається із ознайомлення і сприйняття однією літературою художніх надбань іншої, тобто з рецепції. Форми її – різноманітні. Однією з них є наукова рецепція. Вивчення її специфіки є досить важливим у таких аспектах. По-перше, дослідники болгарської літератури, як правило, самі ставали активними учасниками процесу культурної взаємодії, поєднуючи наукову діяльність із викладацькою, перекладацькою, критичною, видавничою, публіцистичною тощо. По-друге, праці українських болгаристів сприяли поширенню в Україні певних уявлень про літературу братнього народу.

Вивчення взаємин є складовою частиною самих взаємин, а, отже, доцільно ставити питання про той ґрунт, на якому вони виникали, про ті соціальні й культурні передумови, за яких вони розвивались і поза якими не могли б розвиватися. При цьому важливо враховувати особливості розвитку українського літературознавства загалом, частиною якого була літературознавча болгаристика, драматизм і складність історії обох народів, які належали до недержавних націй, участь українців у боротьбі балканських слов’ян проти турецьких поневолювачів.

Хронологічні межі дисертаційної праці визначені тим, що ХІХ – середина ХХ ст. – це період становлення й інтенсивного розвитку української болгаристики. Він характеризується особливими рисами, виробленням своєрідних методичних підходів і методологічною специфікою, позначений іменами вчених, які відіграли видатну роль у розвитку українського порівняльного літературознавства і культурології. Розвиток української літературознавчої болгаристики з другої половини ХХ ст. ставить нові завдання, а відтак потребує окремого дослідження.

Актуальність роботи випливає з необхідності повнішого висвітлення питання. Досі історія української літературознавчої болгаристики вивчалась несистемно. Комплексний і системний підхід дав змогу розглянути ті аспекти рецепції болгарської літератури в Україні, яким до цього часу приділялось недостатньо уваги, а також визначити специфічне місце української болгаристики у комплексі славістичних дисциплін. Водночас було важливо з’ясувати, як різні покоління вчених використовували позитивний досвід, нагромаджений протягом тривалого часу в галузі порівняльного дослідження культурного процесу Болгарії, показати наступність традиції у вивченні проблеми українсько-болгарських літературних взаємин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено Бюро Наукової ради Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 1 від 29. 03. 2001 р.). Вона узгоджується з планами наукових досліджень кафедри слов’янської філології Львівського національного університету імені Івана Франка, де виконувалася робота.

Джерельною базою пропонованого дослідження стали головним чином праці українських учених. Не всі вони публікувалися окремими виданнями, чимало їх побачило світ спершу в українській і болгарській періодиці. Йдеться, зокрема, про літературознавчі студії М. Драгоманова, надруковані у болгарському часописі «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина», та про публікації Драгана (Я. Романчука), надіслані з Болгарії до галицьких періодичних видань «Зоря» та «Діло». Газетні, журнальні публікації з’являлись під враженнями дослідників від поїздок до Болгарії. Нерідко їхні наукові праці, так би мовити, «виростали» з подорожніх записок, нотаток про особисті контакти вчених на міжнародних форумах, культурно-мистецьких заходах. У дисертації порушено проблеми листування й книгообміну як основ розвитку культури і науки. Важливими джерелами пропонованого дослідження були архівні,